Наталена Короліва – остання Ярославівна

Наталена Короліва

Ім’я Наталена Короліва викликає пильну зацікавленість. Вона не належить до української еміграції. Не українка за походженням і освітою, вона прийшла в українську літературу, випробувавши свої сили в літературі французької.

Сталося так, що доля зв’язала її з українським письменником, політичним і громадським діячем, полтавцем, Василем Королівом-Старим, який уже в зрілому віці схилив талановиту письменницю до української літератури. Вона все життя була вдячна чоловікові за те, що вивів її «з інших далеких шляхів на шлях українського письменства». Спадщина письменниці не вивчена, частина її творів не видана, але і те, що свого часу побачило світ свідчить, що Наталена Короліва – видатне явище в історії української літератури.

Вона внесла в українську прозу нові теми з античного і європейського світу, успішно продовживши традиції Лесі Українки. Наталена Короліва знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний «симбіоз східної і західної культур, язичництва і християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського і слов’янського стилів» (О.Мишанич, «Повернення», АТ «Обереги»,1993). Як вчений-археолог, ерудит, людина новітньої європейської культури, пишучи твори на світові теми, письменниця не переслідувала пізнавальні і популяризаторські цілі. В центрі її уваги-людина, її духовний світ. Героїв її творів об’єднує жадоба знань, пошук істини, утвердження високих ідеалів загального добра, братства і любові. Життя письменниці нагадує фантастично-пригодницьку арабську казку, але насправді воно було тяжким і тривожним, суголосним тим історичним і суспільним катаклізмам, свідком і учасником яких вона була.

Наталена Короліва –«остання Ярославна».

Наталена Короліва народилася 3 березня 1888 року в селі Сан-Педро де Карденья біля м.Бургос у Північній Іспанії. Повне її ім’я за старовинним іспанським звичаєм: Кармен-Альфонса-Фернанда-Естрелья-Наталена. По батьку вона нащадок аристократичного роду графів Дунін-Борковських. Цей рід знаний в Україні ще за княжих часів. За переказами був він навіть споріднений з родом Ярослава Мудрого, тим то вчений Лев Биковський називав Наталену «останньою Ярославною».

Граф Андріан-Юрій Дунін-Борковський займався археологією, жив переважно у Франції. Його родовий маєток знаходився у селі Великі Борки на Волині. Мати – Марія Кляра Фернандес де Кордоба, походила зі старовинного іспанського роду. Вона померла при народженні дочки і дитину забрала батькова бабуся Теофілія на Волинь. Там Наталена Короліва вперше почула українську мову, бабуся розказувала їй казки про мавок, русалок та інших прекрасних таємних істот.

Смерть бабусі спричинила переїзд п’ятирічної онуки знов до Іспанії, під опіку дядька Євгена. Колишній офіцер гвардії іспанської королеви, що покинув військо і став священиком, вивчав українську мову та працював в Україні над поширенням католіцизму.

Дуже одинокою росла дитина. Щоб дати їй якесь товариство, до помістя взяли її ровесницю, українську сироту Марусю. З того часу вони росли і виховувалися разом. Саме Маруся навчила Наталену української мови і познайомила з українським світом, про який та й не догадувалася. Завжди одягнена у вишиваний народний одяг Маруся представляла молодій панні «фольклор і романтику тутешнього краю». Дівчата були дуже дружні, але як стали підростати їх розділили. Наталену забрала до себе молодша сестра матері Інес, родина якої жила в Мадриді.

Родина Інес була вхожа до мадридського королівського замку і Наталена Короліва подружилась з 12-літним королевичем, пізніше Альфонсом XIII. Їхня дитяча приязнь протривала довгі роки. В Мадріді під впливом чоловіка Інес – Лоренса, знаного археолога та арабознавця, Наталена захопилася археологією, арабською мовою й культурою. Це були щасливі роки. Та знов смерть тітки Інес змінила життєві шляхи. Наталену віддали на виховання в монастир Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях, де вона перебувала майже 12 років. Там вона сформувалася як особистість. Студіювала мови, філософію, історію, археологію, медицину, музику, співи. Вчилась їздити на конях, фехтувати, стріляти.

Наталена Короліва в Києві

Коли батько одружився вдруге, він викликав дочку до Києва (1904). Батько був прихильником до українського народу. В повісті «Без коріння» Наталена Короліва розповідала, як він прищеплював дочці «обов’язок до народу, серед якого живеш. Особливо ж коли цей народ скривджений і поневолений…». По приїзду до Києва Наталена вже володіла іспанською, французькою, латинською, італійською, арабською мовами, з дитинства знала українську.

Освоївши російську мову Наталена вступає до Київського інституту шляхетних дівчат, одночасно « бере лекції музики у М.Лисенка, який Наталена Короліва також знайомив її з українською літературою» (ж. «Віра», №1, 1978). Після закінчення інституту вона виїжджає до Європи для студіювання медицини. В Іспанії часто буває при Мадридському дворі де знову зустрічається з другом дитинства, а зараз принцем та наступником трону Альфонсом XIII. Їх давня дружба переросла в любов. Це не сподобалося матері королеві Марії Кристині і вона наказала вислати Наталену з Іспанії. Вона виїжджає до Парижу вивчати археологію, а потім повертається до Києва.

Про своє перебування в Києві, фіктивне одруження з російським гвардійським офіцером Наталена Короліва описує в автобіографічному оповіданні «Свангільд-Князівна». В Петербурзі, куди виїхало подружжя, Натанела продовжує вчитися в Петербурзькому археологічному інституті, де одержує ступень доктора і водночас навчається в Петербурзькій мистецькій академії. Одержавши диплом «вільного художника» мала свої виставки в Петербурзі і Варшаві.

Згодом Наталена Короліва йде на нечуваний у шляхетському роду вчинок – вступає до французького Михайлівського театру в Петербурзі, а потім укладає контракт з паризьким «Thearte Gymnase», що гастролював тоді в столиці. Але театральна кар’єра не задалася – підвело слабке здоров’я. Після лікування на Закавказ’ї Наталена виїжджає у Західну Європу, де займається улюбленою справою – мистецтвом та археологією. Знову повертається на сцену – виступає в різних оперних театрах Європи, і слухачі любувалися її чарівним голосом, прекрасною грою та непересічною красою. Доктор Бучинський розповідає про зустріч відомого українського диригента О.Кошиця з Кармен-Естрелля (Натанелою) в одному із французьких ресторанів: « Коли Кармен заговорила по-українському, Кошиц мало склянки з чаєм не перекинув. Ще більше здивувався він, довідавшись, що Кармен дійсно оперна співачка… І не заспокоївся, аж поки Наталена не заспівала йому…арію з опери «Кармен» (ж. «Юнак», №10, 1964).

Наталена Короліва застає Першу світову війну в Києві

Вона приїхала до хворого батька, який невдовзі помер. Через товариство Червоного хреста стає сестрою милосердя в російській армії. Майже три роки перебувала Наталена на війні, одержала солдатський хрест «За хоробрість», три поранення, тиф та кілька запалень легенів. Особисте життя під час війни склалося драматично. Вона одружилась з офіцером російської армії і громадянином Ірану Іскандером Гакгаманіш іби Курушем, який невдовзі загинув під Варшавою. Відпровадивши домовину з тілом чоловіка до Ірану, Наталена повертається до Києва. Разом з дружиною померлого батька вона виїжджає до Львова, де мачуха невдовзі помирає.

Наталена Короліва добирається до Праги і працює там в системі народного шкільництва. На замовлення міністерства освіти УНР вона укладає шкільний чесько-український словник, який вийшов під редакцією професора Смаль-Стоцького. У Празі Наталена зустрічається з Василем Королівом-Старим, якого знала ще з Києва, як письменника, культурно-громадського діяча і видавця. Вони одружилися, придбали скромний будиночок на околиці містечка Мельник біля Праги. Цікавий такий факт: в листопаді 1919 року дружина С.Петлюри Ольга Опанасівна разом з дочкою Лесею опинилася у Празі. Вони здружилися з родиною Короліва-Старого.

Наталена взяла опіку над Лесею, водила її в собори, костели і церкви, оповідала про життя святих. (Листи Лесі Петлюри до О.Сірополка). В м.Мельник подружжя Королів і прожили до кінця днів своїх. В.Королів-Старих займався літературною, педагогічною, мистецькою діяльністю.
Завдяки подружжю Королів містечко Мельник довгі десятиліття були центром життя української громади. За власний кошт вони сформували в місті українську бібліотеку, у своїй оселі радісно зустрічали кожного кому не була байдужа українська культура. Тут бували В.Щербаківський, М.Садовський, Є.Маланюк, О.Олесь та інші. Помер Василь Констянтинович 1941 року після чергового допиту в гестапо.

Наталена Короліва все подальше життя присвятила літературній праці.

Саме тут вона за порадою Короліва-Старого почала писати художні твори українською мовою. Перше оповідання українською мовою «Гріх» (З пам’ятної книжки) було надруковано у віденському українському тижневику «Воля» (1921). З того часу понад 20 років усі західноукраїнські журнали, а також журнали, що виходили в Чехословаччині, вміщували її твори. У середині 30-х – на початку 40-х років виходять книжки Н.Королівої, що принесли їй широке визнання й популярність: збірка легенд «Во дні они» (1935), повісті «1313» (1935), «Без коріння» (1936), «Предок» (1937), «Сон тіні» (1938), «Легенди старокиївські» (1942-1943). Після війни у Чикаго випущено її повість «Quid est veritas» (1961).

Першим великим твором Н.Королівої, що приніс їй широке визнання, була повість «1313». В основу її сюжету покладено середньовічну легенду про винайдення у монастирській лабораторії стрільного пороху. Ця пригодницька повість з містичним сюжетом стала предметом дискусії в літературних кругах. Вершиною літературної творчості письменниці є повість «Сон тіні». Історичною основою повісті стали події I половини II ст.н.е., що відбувалися в єгіпетському місті Александрії за панування римського імператора Публія Елія Андріана. В повісті змальована колоритна картина життя античного міста з його храмами, театрами, базарами, філософами, ремісниками, рабами.

Усією цією масою верховодить імператорська влада, що при відпрацьованій системи шпигунства, безкарності дбає лише про власні вигоди. Цьому жорстокому світу авторка протиставила велику любов, яка по законам світового мистецтва від початку була приречена на трагічний кінець.

Як археолога та історика Н.Короліву цікавив такий жанр літератури як легенда. Вона розуміла, що історичні легенди містять цінний матеріал, який може стати основою літературного твору. Як українська письменниця вона вирішила звернутися до українських тем і відтворити у художній формі сюжети давньоруських і давньоукраїнських історій. Так виникли «Легенди старокиївські», що стали оригінальним і видатним явищем української белетристики.

Останні роки життя Наталена Короліва жила самотньо, всіма забута, заробляла на проживання приватними уроками французької та іспанської мов. ЇЇ намагання встановити контакти з київськими видавництвами та інститутом літератури імені Т.Г.Шевченка АН УСРСР успіху не мали. Померла письменниця 1 липня 1966 року в Мельнику. На жаль, могили Наталени і В.Короліва-Старого не збереглися. «Літературна Україна» за 26.03, 2009 року повідомила: «Весною 2007 року на міському цвинтарі міста Мельник були брутально перекопані могили відомої письменниці Наталени Короліви й письменника, видавця і художника Василя Короліва-Старого». За збереження могили треба платити. В уряді України не знайшлось для цього коштів…

Анатолій Чернов
На фото Наталена Короліва
Фото з інтернету
135 перегляди(ів)