Абазівка (Абази) у творчості Тараса Григоровича Шевченка

Абазівка

 

Абази (Абазівка) хутір Тарас Григорович Шевченко згадує в повісті «Близнецы». Він знаходився за 18 км від Полтави. Раніше на цьому місці був хутір Курилехівка, заснований 1798 року, статус села отримав 1801 року. У першій чверті XIX століття хутір пережив, одна за одною, дві назви – Дмитрівка і Елізаветино. З 1900 року село дістало назву від однойменного прізвища Абази російську назву – Абазівка, яке у 40-х роках належало відставному полковнику Михайлі Абазі.

Біля хутора Абазівка, як пише Шевченко в повісті, знаходилася корчма де зупинялися архієрейські співаки, разом з якими повертався з Полтави до Переяслава герой повісті «Близнецы» С.М.Левицький: «Другого дня в годині четвертій по полудні фургон, напханий співаками… під’їхав до корчми біля хутора Абази. Дисканти попросили пити, а баси – випити… Хвалити Бога, що баси не довго барилися в корчмі…привернувши лад і спокій у фургоні, наказали поштареві рушити, а самі на весь голос заспівали…до них приєднали свої янгольські голоси дисканти, і вийшло хоч куди.»

А це розповідь іншої героїні повісті Параски Сокири: «Перед самою Полтавою обідали в корчмі, аж приїздять архірейські співаки – Входять в корчму, а один із них як зареве; «Шинкарко ! горілки !». Я мало не вмерла з переляку: зроду не чула такого страшного голосу. А з себе – високий, здоровий, а на голові волосся – наче щитина, так і стирчить».

«Реальність цього епізоду очевидна, пише шевченкознавець П.Ротач, – вигадати його Шевченко не міг. Повість писалася на засланні, через багато років після того, як поет відвідав Полтаву. Єдиним джерелом інформації могла бути йому лише власна пам’ять. Взявши це до уваги, припустимо тепер, що не Левицький, а сам Шевченко зустрівся в Полтаві з хористами архієпископа..». Це було, імовірно, влітку 1845 року, коли поет разом з Лук’яновичем через Полтаву їхав в с.Шедієве на р.Орель.

Абазівка заснована Михайлом Абазою – заможним поміщиком.

Михайло Абаза – багатий поміщик, який мав величезні плантації виноградників, отари тонкорунних овець у Бесарабії, в Одесі тримав розгалужений відкуп винної торгівлі. 1801 року він переїздить до Полтавщини і одружується на дочці місцевої поміщиці Щербакової – Єлизаветі.

Абазівка

У 1840 році будує на місці хутора палац – будинок з довгою анфіладою апартаментів на 126 кімнат, двоповерховий придворний театр в стилі бароко, цегельню, гуральню, вовнообробну фабрику, кінно-поштову станцію, дві корчми. 1847 року коштом полковника Михайла Абази, та його дружини Елізавети Іллівни побудовано муровану Успенську Православну Церкву (архітектурний стиль бароко). Абазівка мала храм аж до 1938 року, коли його було зруйновано. Поміщик розбиває чудовий парк і називає цю місцевість Єлізаветинське, на честь дружини.

Поміщики Абаза тримали кріпацький театр, оркестр італійських музик, а також художників. Більшу частину року, особливо взимку, полковник Абаза перебував у Петербурзі, обіймаючи там досить високу посаду голови департаменту економічної ради Росії. Та повернувшись до маєтку влітку, господар майже щодня організовував банкети. Сюди з’їжджалися найближчі поміщики й далекі магнати. В Абазівському театрі ставилися спектаклі, грала музика. Досить часто такі бучні вечори влаштовувалися на честь господині маєтку Єлизавети Іллівни.

Абазівка у Шевченкових картинах

Можливо з цим родом мала зв’язок портретована Тарасом Шевченком Катерина Абаза. Портрет датований 1837 роком під назвою «Катерина Абаза уроджена Нахімова». Дослідники-шевченкознавці мають декілька версій щодо цього портрету «Невідомої жінки» – така назва малюнку до 1934 року. Вперше під назвою «Катерина Абаза…» картина експонується в Харківській картинній галереї (1934). Дослідники доводять, що Катерина дочка управителя палацу Потоцького в Тульчині, інші спростовують цю версію: насправді Катерина – дочка наглядача Зимового палацу в Петербурзі М.С.Нахімова і зовуть її Єлизавета.

Абазівка

Як би там не було, портрет вражає винятковою чарівністю створеного художником образу молодої жінки. Особливої привабливості портретові надають легкі, ніжні, сріблясті, блакитні тони.
Взаємовідношення між великим російським письменником Іваном Сергійовичем Тургенєвим та нашим Великим Кобзарем.

Познайомились вони у 1859 році, коли Шевченко повернувся з заслання. З спогадів В.Карташевської: «…З Тургенєвим я зустрілась випадково в Шевченка, в його студії. Він чув про наші малоруські вечори і просив дозволу приїхати. Тоді з’явилася малоросійська письменниця Марко Вовчок (Маркович)…». Тарас Шевченко знав і високо цінив творчість Марко Вовчок. Він вважав її щирим захисником українського слова. У вірші присвяченому Марко Вовчок поет писав:
Недавно я поза Уралом
Блукав і господа благав,
Щоб наша правда не пропала,
Щоб наше слово не вмирало;
І виблагав. Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка…

Письменниця з’явилась у майстерні поета разом з Тургенєвим. Саме Марко Вовчок і познайомила Шевченка з Тургенєвим. Ось як описує Тургенєв своє враження від першого знайомства з українським поетом: «Широкоплечий, присадкуватий, кремезний Шевченко являв собою образ козака з помітним ознаком солдатської виправки і ломки. Голова довгаста, майже лиса, високий зморшкуватий лоб, широкий, так званий «качиний» ніс, густі вуса, що закривали губи, невеликі сірі очі, погляд яких здебільшого похмурий і недовірливий, часом набирав виразу лагідного, майже ніжного, і супроводжувався хорошою доброю усмішкою, голос трохи хрипкий, вимова чисто російська, рухи спокійні, хода поважна, постать трохи незграбна і мало елегантна..».

У своїх спогадах про Шевченка Тургенєв пише, що поет «приваблював нас своєю оригінальністю і силою…Він прочитав при мені свій чудовий вірш «Вечір» («Садок вишневий…») – і прочитав його просто, щиро, сам він був зворушений і зворушив усіх слухачів: уся південноруська задумливість, лагідність і сумирність, поетичний струмінь, що нуртував у ньому, тут ясно вийшли на поверхню…»

Олесь Гончар у своїй статті «Поборник справедливості» пише: «Тургенєв не раз зустрічався з Шевченком. Разом з іншими літераторами він наполегливо клопотався про те, щоб були відпущені на волю рідні брати і сестри нашого Кобзаря. І хоча ставлення Тургенєва до поета було складним, суперечливим, народ наш пам’ятає, що саме Тургенєв писав про великого поета України як про натуру «пристрасну, нестримну, пригнічену, але незламну долею», як «простолюдина, поета і патріота».

І.Тургенєв з М.Чернишевським активно допомагали у викупі з кріпацтва родичів Шевченка. До самої смерті Кобзаря Тургенєв цікавився його долею, а коли життя поета обірвалось. Тургенєв пише Герцену: «Скажи два слова в «Колоколе» про смерть Шевченка». І згадка в «Колоколе» про смерть Шевченка була опублікована.

Абазівка стала причетною до відомого романсу «Утро туманное»

З прізвищем Абази пов’язана ще одна подія, яка ввійшла в історію музичного життя Росії. Йдеться про відомий романс на слова Івана Тургенєва, музика Абази «Утро туманное». Музику до цього романсу писали багато композиторів, до нашого часу дійшов романс на музику Абази.

Та повернемося до романсу «Утро туманное». Хто такий Абаза – автор музики до романсу? Відомо, що в 1840-х роках у Петербурзі служили в гусарському полку три брати Абази: Аркадій, Віктор і Володимир, які зналися на музику, володіли гітарою, складали музику, в основному, до циганських романсів. Деякі із їхніх романсів були підписані «Брати Абази». Їх музичні вечори користувалися популярністю серед інтелігенції міста.

Частим відвідувачем цих вечорів був і Іван Сергійович Тургенєв. Довгий час братам Абаза приписувалася музика на тургенівський вірш, який був присвячений французькій співачки Поліні Віардо. У 1997 році в газеті «Літературна Україна» була опублікована стаття кандидата мистецтвознавця, члена СПУ Глафіри Паламарчук, яка висунула і обґрунтувала версію, що акварель Т.Шевченка «Портрет невідомої біля фортепіано» відображає співачку Поліну Віардо.

Музика до романсу «Утро туманное», як зв’ясувалося, належала не братам, а їх родичу – Єрасту Агеевичу Абазі. Учасник Кримської війни, майор, командир батальону загинув 10 травня 1855 року в Севастополі. Авторство Єраста Абази підтверджує журнал «Кругозор» (1971), а також вигровані рядки нот романсу «Утро туманное» на його примогильному пам’ятнику.

Анатолій Чернов
Фото з інтернету
134 перегляди(ів)