Василь Голуб: «Душа моя біля ТАРАСОВОЇ…»

Василь Голуб

Уперше до української святині у Каневі майбутній народний артист України Василь Голуб, а тоді студент театрального інституту, приїхав у 1969 році з професором Михайлом Михайловичем Карасьовим. Цікавий і сміливий то був чоловік Василь, адже не побоявся у той час розповісти студентам про Героїв Крут. І не тільки розповісти, а навіть поїхати з молоддю у Крути, а потім відвідати місце поховання Героїв на Аскольдовій Могилі. Карасьов був учнем Станіславського і його послідовником. Пощастило Голубові з учителем.

Усього Василь Григорович на прощу до Кобзаря у Канів їздив шість разів, і як правило, не офіційно, а з власної ініціативи, за покликом душі. Щоправда, одного разу так вийшло, що він несподівано для себе дав там імпровізований концерт. А було це так. Почув Василь Голуб бандуриста, який грав біля Могили Тараса Григоровича. Полтавського артиста зацікавила професійна гра кобзаря, і він підійшов просто послухати. Несподівано для себе став підспівувати, а бандурист запросив до дуету. Тоді звучали на Канівських схилах «Думи мої, думи мої», «Зоре моя вечірняя» та багато інших пісень на слова Тараса Шевченка. Поступово біля музикантів зібралося багато слухачів. Були й такі, що плакали. Артистів довго не відпускали.

Багато ролей зіграв Василь Голуб

Та все ж вершиною творчого успіху митця є моновистава «В степу безкраїм за Уралом» (літературно-музичний монтаж за творами Кобзаря). Народний артист України Василь Голуб створив її у 2014 році, до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, за власною ідеєю. Артист виступив і в амплуа режисера. У виставі автор сам протягом майже двох годин читає твори Шевченка і співає пісні на його слова. Полтавці пам’ятають прем’єру, бурхливі оплески і сльози глядачів, їхні захоплені вигуки під вікнами гримувальної кімнати артиста.
Василь Голуб пригадує свою давню поїздку в Орську фортецю, де карався, мучився, але не каявся Кобзар. Саме там і виникла ідея моновистави, бо артист тоді до глибини душі відчув ту тугу Поета за Україною, що виливалася у геніальні рядки.

У травні 2017 року Голуба запросили на гастролі до Сполучених Штатів Америки. Там з грандіозним успіхом він провів сім виступів з концертами і моновиставою «В степу безкраїм за Уралом».
Про гастролі Василя Голуба в Америці писали у всеамериканському українському тижневику «Час і Події». Публікацію назвали «Шевченкове слово з вівтаря». Назва така тому, що артистові випала велика честь прочитати моновиставу з вівтаря найбільшої церкви у Чикаго в присутності її настоятеля. Василь Григорович каже, що поїхав за океан не за грішми, не за славою, а складати іспит, і склав його на відмінно.

Василь Голуб: «Я так заглиблююсь у цей образ, що мені іноді здається, ніби душа моя піднімається до Тарасової і обіймає її».

Василь Голуб

У Полтавській облдержадміністрації запропонували Василеві Голубові показати моновиставу по районних центрах області. Потрібно було провести 25 виступів. Закінчуються гастролі у березні 2018 року.

Коли в очах захоплених глядачів артист бачить і сльози глибокого зворушення, і синівський порив бути з Україною в радощах і знегодах, захищати її від підступів «дядьків отечества чужого» – то і є найвищою нагородою для нього і найвищим визнанням, а не якісь премії, нагороди чи лауреатство. Але мені дуже прикро, що у 2017 році Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка «не помітив» таку визначну подію в українській культурі, як моновистава «В степу безкраїм за Уралом», а її на здобуття премії висували! Ніби й не існує в Україні справжнього театру чи не існує для комітету театральної номінації? Не перестаю дивуватись. Укотре ми без Пророка у своїй Вітчизні? З Америки видно, а під носом у себе – ні.

Нескорений Українець
На фото: Василь Голуб
Фото з інтернету
110 перегляди(ів)