Хто захистить від «захисників»? Через Держгеокадастр фермерка й АТОвці конфліктують за землю

Держгеокадастр відібрав у фермерки 50 гектарів для АТОвців, хоча поруч є понад 3700 гектарів вільної землі. Тепер фермерка й АТОвці конфліктують за землю.

Здавна в Україні обидити вдову й сироту вважалося великим гріхом. На жаль, нинішнє суспільство дедалі більше морально деградує. Не в пошані такі риси характеру як совість, інтелігентність, принциповість. Усе більше цінується вміння урвати матеріальні блага за будь-яку ціну, піднятися кар’єрними східцями хоч потоптом по головах, жити просто, не заморочуючись різними сентиментами на кшталт гуманності, співчуття чи добропорядності…

Кілька останніх років постійно чуємо про конфлікти за землю між учасниками АТО і фермерами. Наголошую: саме фермерами, а не агрохолдингами. Бо Держгеокадастр чомусь заповзявся надавати ветеранам по 2 гектари землі, відбираючи її у той чи інший спосіб у менших і слабших, а не у багатших і сильніших. Урядовці не втомлюють говорити про державну політику підтримки малого та середнього бізнесу на селі, а в реальності – все з точністю до навпаки.

Ось і на Полтавщині – черговий резонансний скандал, що вже вийшов за межі області. У Карлівському районі фермерка й АТОвці конфліктують за землю.

Усі, хто знав Вадима Москальця, відгукуються про нього як про порядного й тямущого чоловіка. Працював першим секретарем Чутівського райкому комсомолу, агрономом, головою колгоспу, виконавчим директором сільгосппідприємства. А потім вирішив господарювати самостійно, стати фермером. Чинна на 2008 рік редакція Закону України «Про фермерське господарство» передбачала, що для державної реєстрації фермерського господарства (ФГ) необхідно було надати копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також висновок комісії, що він має достаньо знань для ведення фермерського господарства.

Карлівська райдержаміністрація передала В.Москальцю у строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства загальною площею 50,0 га (кадастровий номер 5321685600:00:007:0015) на території Халтуринської сільської ради (тепер – Мартинівської – Авт.) терміном на 30 років й 5 лютого 2008 року уклала з ним, як з фізичною особою, договір оренди землі. Він був зареєстрований у Карлівському районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру». 12 березня 2008 року по акту прийому-передачі Вадим Іванович Москалець прийняв цю земельну ділянку.

Позаяк створене паном Вадимом фермерське господарство «М.В.Щедрий лан» було юридичною особою, то він змушений був укласти договір суборенди землі між собою як приватною особою і власним фермерським господарством. Ну таке тоді було законодавство. До речі, українське земельне законодавство порівняно з іншими й досі залишається найскладнішим, найзаплутанішим і не завжди логічним.

Вадим Москалець успішно господарював на власній ниві, купляв техніку й реманент, ростив двох донечок. Але якось отруївся гербіцидами й сильно захворів. Через чотири роки невиліковна недуга здолала його, уклавши в домовину 52-річного чоловіка. Він помер у грудні 2016 року, не доживши кількох місяців до народження онука, на якого так чекав.
Тепер увесь тягар ведення господарства ліг на плечі його дружини – Віри Іванівни Москалець. Вивчаючи документацію фермерського господарства, вона виявила положення, яке фактично позбавляє її права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді успадкованого фермерського господарства «М.В. Щедрий лан».

Зокрема, п.39 договору від 5.02.2008 р. передбачено, що «право на орендовану земельну ділянку в разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду не переходить до спадкоємців».

Чому чоловік підписав таку нісенітницю, вже не скаже ніхто, цю таємницю він забрав із собою в могилу. Може, не надав значення, бо хто ж думає про смерть, коли перед тобою відкривається 30-річна перспектива. А може, це сталося під примусом, бо таку категоричну умову поставила Карлівська РДА: або підписуєш наш варіант договору, або не бачити тобі земельки, як своєї потилиці. Ну от ми з вами сильно можемо внести зміни, наприклад, в угоди з обленерго чи облгазами, тобто, в так звані договори приєднання?!
Очевидно, що пункт 39 договору був «самодіяльністю» чиновників райдержадміністрації як державного органу, наділеного на той час повноваженнями з управління землями, що перебували у власності держави. Адже факт залишається фактом: заборони успадкування права оренди станом на 2008 рік не було ні в Законі України «Про оренду землі», ні в Земельному кодексі, ні в Типовому договорі оренди землі, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. №220 в редакції від 13 грудня 2006 р.

Та коли на початку 2017 року Віра Москалець звернулася до Карлівської РДА з проханям внести у договір 2008 року зміни, то отримала відмову, мовляв, РДА наразі не має повноважень у сфері обігу земель.

Чому фермека й АТОвці конфіктують за землю

Уже постфактум вдова дізналася, що невдовзі після смерті чоловіка відділ Держгеокадастру у Карлівському районі надав Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області пропозицію про резервування їхніх фермерських 50 гектарів для учасників АТО – у зв’язку з припиненням договору оренди через смерть орендаря, і відповідно й договору суборенди землі.

Дуже швидко обласний Держгеокадастр, завважте, не ставлячи до відома фермерське господарство, не виключивши договір оренди землі 2008 року з державного реєстру і не повернувши землю в державну власність по акту прийому-передачі, видав АТОвцям дозволи на виготовлення проектної документації на 50 га, що були в оренді ФГ «М.В. Щедрий лан». Це при тому, що ці півсотні гектарів не були останніми в області! На Полтавщині сотні тисяч гектарів нерозподілених земель. А поруч з наділом Москальців було 84 гектари по суті вільної землі.

Цинічність підходу до виділення землі АТОвцям обласний Держгеокадастр підтвердив словами в.о. начальника міжрайонного управління О.Бадьона, котрий у липні ц.р. у відповіді на запит доньки Віри Іванівни Вікторії Москалець повідомив, що станом на 1 січня 2016 року тільки по Мартинівській сільраді Карлівського району обраховувалося 1053 га земель запасу (державної власності), які не надані у власність та користування. А по двох сусідніх сільрадах – Варварівській та Білухівській – ще 2665 гектарів.

До речі, жоден учасник АТО з Карлівського району не отримав свої 2 га в Мартинівці, де й знаходиться те 50-ектарне фермерське поле, яке й стало «яблуком розбрату». Зате отримали АТОвці з Полтави, Кременчука, Києва, Чернігова…

Навіщо чиновникам Дежгеокадастру знадобилося притьмом відбирати у вдови фермера 50 гектарів і позбавляти її засобів до існування, коли в тій же локації понад 3700 гектарів вільних земель?! Певно, навіть не подумали, а як вона житиме далі, бо фермерське господарство без землі це те саме, що водій без машини чи програміст без комп’ютера – не може функціонувати. Який толок з печатки ФГ, якщо у нього немає й клаптя землі?!

фермерка й АТОвці конфліктують за землю
Вікторія, Віра Москалець та Тарас Лелюх на засіданні оперативного штабу.

Жінка вирішила боротися за справедливість, за свої права, адже інших джерел доходів у сім’ї не було. Немає у Мартинівці, як в більшості полтавських сіл, роботи, і це ні для кого не секрет. Місцеві жителі подалися на заробітки до великих міст чи за кордон. А до пенсії Вірі Іванівні – ще десять років. Таке враження, що не думати про наслідки своїх дій – прикметна риса людей, яких держава, тобто, всі ми з вами, найняли на роботу й платимо зі своїх кишень чималі зарплати. Головне – відзвітувати у Київ, що ще 25-х учасників АТО забезпечили двома гектарами. А те, що ціною знищення ще одного фермерського господарства, то на те начхати. І що після такого рішення фермерка й АТОвці конфліктують за землю, їх теж обходить.

Мимоволі спадає на думку шкільна історія стародавнього світу. Пам’ятаєте: знатних осіб скіфи ховали в курганах разом з дружинами, слугами й охоронцями, яких убивали чи отруювали. То, може, нашим великорозумним парламентаріям треба ухвалити закон про примусову евтаназію (безболісне умертвління) членів фермерської сім’ї у разі смерті голови фермерського господарства, щоб ті не мучилися, приречені на голодну смерть? Адже випадків відмови в переоформленні права оренди землі фермерського господарства на спадкоємців чимало. А буде ще більше через демографічний фактор, бо у засвіти відходитимуть фермери, які створили фермерські господарства у кінці 1990-х – на початку 2000-х років.

Ось і у випадку Віри Іванівни Москалець: мало великої особистої трагедії, бо вона втратила чоловіка, діти – батька, а сім’я – годувальника; держава тихо й підленько відібрала у них єдине, що приносило дохід, – землю.

Правники, з котрими консультувалася Віра Москалець, запевняли, що правда й закон на її боці: договір 2008 року чинний, бо не виключений з держреєстру, податки за землю ФГ «М.В. Щедрий лан» сплачує справно і судова перспектива виграшу не примарна. Та й відповідальність за родину спонукали жінку провести посівну кампанію торік навесні. А у жовтні 2017 року вона теж посіяла озиму пшеницю на 20 гектарах.

У справу, в якій фермерка й АТОвці конфліктують за землю, втрутився суд

З грудня 2017 по квітень 2018 року АТОвці та, як вони стверджують, волонтери, заєрестрували право власності на 2 га кожен. На той час Віра Москалець уже подала позов про визнання недійсними окремих положень договору оренди землі 2008 року, сподіваючись, що Феміда стане на її бік. Відповідно далі вона може мати право через суд зобов’язати АТОВців – власників земельних наділів – укласти договір оренди саме з ФГ «М.В. Щедрий лан». Останніх прикладів у судовій практиці в Україні чимало.

Та не так сталося, як гадалося. Судова тяжба триває й досі й кінця їй не видно. АТОвці, які в цьому процесі є третіми особами, на думку адвокатів Віри Москалець, свідомо затягують процес у Карлівскому районному суді. Приміром, подають зустрічний позов із порушенням вимог цивільно-процесуального законодавства. Суд, звісно, надає їм час на усунення недоліків. Та на наступне судове засідання вони приносять вже нові зустрічні позови або заяви, які взагалі не мають безпосереднього відношення до справи.

АТОвці, власники земельних ділянок, в суд не з’являються. Їх представляє Тарас Лелюх, один з АТОвців і одночасно представник ТОВ «Деметра Агро-груп», якій АТОвці здали свою землю в оренду.

Т.Лелюх на кожному судовому засіданні наполегливо намагається переконати суд у тому, що позов Віри Москалець є прихованою спробою позбавити АТОвців права власності на земельні ділянки.

– Озвучення Лелюхом гучних гасел про захист інтересів учасників АТО є фарсом, – переконана Віра Іванівна, – адже, по-перше, учасники АТО відстоювали цілісність нашої держави та захищали наших громадян не для того, щоб повернувшись з Донбасу розпочинати справжню війну за землю з фермерським господарством, головою якого є жінка, до того ж вдова. А по-друге, ігнорування моєї пропозиції суборенди Лелюхом як представником ТОВ «Деметра Агро-груп» та збільшення орендної плати для власників земельних ділянок – учасників АТО свідчить про переслідування ним власних фінансових інтересів та фінансових інтересів товариства. Тепер я розумію, чому суспільство вже не сприймає АТОвців як лицарів без страху і докору, як це було ще в 2014-2016 роках.

А тим часом достигала озима пшениця, посіяна ФГ «М.В. Щедрий лан». І нові власники землі категорично й рішуче, з демонстрацією сили заявили, що не дадуть Вірі Москалець зібрати врожай, мовляв, земля вже їхня і все, що росте на тій землі, теж – їхнє. Точніше, від імені 25 власників виступали двоє АТОвців – полтавці Тарас Лелюх і Олег Горобець.

Жінка каже, що «захисники» погрожували їй фізичним насиллям не лише їй, а й її донькам, нахвалялися покалічити кількамісячного внука. АТОвці встановили намет та найняли цілодобову охорону на полі, стежили за пересуванням фермерки, понатикали металевих штирів серед пшениці, замаскувавши їх колосочками. А одного такого достатньо, щоб вивести з ладу жатку. І звісно, вимагали гроші – 87 тисяч гривень. Але вже не від імені АТОвців, власників двох гектарів для ведення особистого селянського господарства, а від юридичної особи – ТОВ «Деметра Агро-груп», співзасновниками якої є, зокрема, ті ж Тарас Лелюх та Олег Горобець.

Товариство уклало договори оренди з власниками земельних ділянок, зобов’язавшись виплатити кожному орендареві за 2018 рік по 8700 грн. Тобто, самі собі здали в оренду. Причому ТОВ «Деметра Агро-груп», основний вид економічної діяльності якого є вирощення зернових, бобових та олійних культур, не має ні сільськогосподарської техніки, ні фахівців-агрономів. А про рівень знань в цій царині головного «аграрія» Тараса Лелюха красномовно свідчить його фраза, сказана на засіданні в облдержадміністрації: «Ми навесні вологу на полі відкривали». (Вологу закривають – Авт.)

До речі, Т.Лелюх та О.Горобець також є співзасновниками сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Полтавський-2017». Видно, хлопці вирішили конкретно зайнятися аграрним бізнесом і формують земельний банк.

Прикрість і абсурдність ситуації полягає ще й у тому, що Тарас Лелюх, котрий дуже агресивно поводиться щодо В.Москалець навіть у присутності преси та державних службовців і не називає її інакше, як «ця особа», за віком годиться Вірі Іванівні у сини, а й у тому, що у перші роки окупації Донбасу ФГ «М.В. Щедрий лан» активно допомагало АТО і продуктами, й коштами, на які бійцям придбавали все необхідне, починаючи від бронежилетів і закінчуючи шкарпетками. А тепер вдова потерпає від цих «захисників», які не йдуть на компроміс і відверто заявляють, що вирвуть своє за будь-яку ціну…

Треба віддати АТОвцям належне: вони добре організовані, завойовно налаштовані, не гребують жодними методами для досягнення мети і не обтяжені моральними «пережитками минулого». Ведуть справжню «гібридну» війну»: і силова складова є, й інформаційна (і в соцмержах цькують Москалець, і ЗМІ підключають, налаштовуючи суспільство проти вдови).Тж нескладно спрогнозувати, хто переможе в цій ситуації, де фермерка й АТОвці конфліктують за землю.

А фермерку-вдову, на жаль, фізично не захистила ні Аграрна партія, голова Полтавської обласної організації якої Віктор Скочко є першим заступником голови обласної асоціації фермерів, ні Карлівська районна асоціація фермерів. Упевнена, що кіровоградські фермери просто не допустили б, щоб хтось збиткувався з фермера, тим більше, жінки, – навіть АТОвці, яким фермери всієї України і допомагали, й допомагають. Бо там обласна асоціація фермерів створила реальну, а не на папері, як на Полтавщині, фермерську самооборону, придбали понад 300 мисливських карабінів і по першому сигналу в разі рейдерських чи бандитських нападів на фермерів дають реальну відсіч.

Дивне рішення антрейдерського штабу

фермерка й АТОвці конфліктують за землю
Члени оперативного штабу.

Тому Віра Москалець вирішила звернутися до оперативного штабу захисту представників аграрного бізнесу від рейдерів при Полтавській облдержадміністрації, вимагаючи забезпечити фермерському господарству можливість безперешкодно зібрати врожай, бо у південних районах Полтавщини це було одне-єдине незібране поле озимини: ще кілька днів і ніхто нічого взагалі не отримає, бо зерно просто висиплеться.

До штабу входять керівні особи ОДА, обласної прокуратури, поліції, Департаменту АПК ОДА, Держгеокадастру, управління юстиції, управління надзвичайних ситуацій, обласної асоціації фермерів. І хоч його рішення носять рекомендаційний характер, сторони конфліктів намагаються їх виконувати.

Обговорення ситуації було бурхливим. Голова Асоціації фермерів та приватних землевласників «Відродження Полтавщини» Василь Бурлака вчергове наголосив на тому, що конфлікти зумисно провокує Держгеокадастр, стикаючи лобами фермерів та АТОвців, відбираючи землю у перших і віддаючи другим. Цим самим збільшуючи протестні настрої у населення й негативне ставлення до влади. І підтвердження тму – ось цей кокретний приклад, коли фермерка й АТОвці конфліктують за землю.

І представник Держгеокадастру Алла Косик, і директор департаменту АПК Сергій Фролов, й інші «штабисти» наголошували на тому, що пшениця була посіяна тоді, коли АТОвці ще не набули права власності на земельні ділянки, а з цього приводу не лише звичаєве право каже: хто сіяв, той і молотить, а й відповідно до приписів ст.775 Цивільного кодексу України («наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданої в найм») та ч.1 ст.95 Земельного кодексу України («землекористувач має право на посіви та насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію», адже кожна культура має свої вегетативні строки. Тож врожай пшениці і за традицією, і за юридичними нормами має належати В.Москалець.

Василь Бурлака навіть пропонував кілька компромісних варіантів: щоб ФГ сплатило ТОВ «Деметра Агро-груп» 44 тис. грн., тобто половину того, що вони хотіли. Або нехай пшеницю збере Москалець, а АТОвці зберуть посіяні нею на решті 30 га кукурудзу та соняшник.

Однак після наради за зачиненими дверима (витурили навіть журналістку) антирейдерський штаб оголосив дивне рішення: щоб ФГ сплатило АТОвцям… 87 тис. грн, а питання кукурудзи та соняшнику штаб розглядатиме ближче до осені. На думку Віри Москалець, рішення штабу несправедливе, адже він – не районний і не господарський суд, а швидше – суд третейський, який має оперативно залагоджувати конфлікти, захистити слабшого, бо сильні й нахабні й так себе в обиду не дадуть. А через подібні вердикти антирейдерський штаб може втратити свій авторитет. І чи звертатимуться тоді до нього аграрії в пошуках справедливості?

І тут Тарас Лелюх вчергове продемонстрував, які насправді цінності сповідує він і його товариші. Кілька днів, що були на вагу золота, бо пшениця осипалася, він не підписував договору між ФГ «М.В. Щедрий лан» і ТОВ «Деметра Агро-груп», а по суті, шантажував Віру Москалець. То вимагав, щоб зерно було заскладоване там, де скаже він (а як же тоді фермерці його продати, щоб виручити кошти, якщо у неї не буде доступу до врожаю?), то щоб з поля його вивозили орендовані ним машини. А в третьому варіанті він взагалі проігнорував рішення оперативного штабу, який і так став на його бік, і зажадав від фермерського господарства не 87, а вже… 104,4 тисяч гривень. Мовляв, ПДВ забув додати.

фермерка й АТОвці конфліктують за землю
Підписання кабальної угоди перед жнивами.

І Віра Іванівна під пресингом прямо на полі біля комбайну була змушена підписати цю ще кабальнішу угоду. Мабуть, так само, як у 2008 році якісь обставини змусили її чоловіка підписати з Карлівською РДА договір з деякими вочевидь нікчемними положеннями.

Ще не відомо, що «вторгує» вдова за свою (чи не свою, а АТОвців?) пшеницю, чи хоч покриють ці кошти понесені затрати?

Щодо землі для фермерського господарства «М.В. Щедрий лан», якої де-юре в нього немає жодного квадратного метра, то отримати її в інший спосіб, окрім як через аукціон, відповідно до законодавства нині практично неможливо. Єдине, що пообіцяв начальник Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області Вадим Чувпило, у якого ми з Вірою Москалець були на прийомі, що він буде проведений чесно.

3 серпня ц.р. у Києві відбувся ІІ Антирейдерський форум, організований ГО «Бізнес-Варта», Всеукраїнською аграрною радою (ВАР) та іншими аграрними асоціаціями, учасницею якого разом з нішими полтавськими фермерами була й Віра Москалець. Усього в роботі форуму взяло участь близько тисячі підприємців, з них – три сотні аграріїв.
В офіційному звіті Генеральної прокуратури України вказано, що у 2017 році було зафіксувано 400 випадків рейдерства. За даними ж ГО «Бізнес-варта», ця цифра значно більша і базується на тенденції останніх двох років, яка вказує на зростання у 1,5 рази. Загалом з 2013 року в Україні відбулося 1690 рейдерських захоплень, причому 539 — за останні півтора року. Найчастіше рейдерські захоплення відбуваються в місті Києві та Київській області (за останні 5 років зареєстровано 412 атак), на другому — Дніпропетровська (133) та Львівська (89) області. Такі темпи свідчать про те, що наразі всі спроби зупинити рейдерів в Україні не мають успіху. Майже до кожного випадку рейдерства причетні державні реєстратори, яким на руку бездіяльність відповідної комісії при Мін’юсті. Яскравий тому приклад – дана ситуація, коли фермерка й АТОвці конфліктують за землю.

Як змінити ситуацію? Відповідь на це запитання й шукали учасники форуму, на якому були присутніми народні депутати, керівництво Мін’юсту, правоохоронних органів та інших дотичних до боротьби з рейдерством структур. Утім, перший віце-прем’єр, голова Антирейдерської міжвідомчої урядової комісії Степан Кубів не з’явився, хоча його участь була проанонсована. Форум ставив за мету надати поштовх, нові можливості та підходи у боротьбі з рейдерством в Україні.

Людмила Стельмах (Кучеренко),
президент правозахисної ГО «Полтавський медіаклуб»
Фото автора
408 перегляди(ів)