23 лютого у Полтаві: між минулим і майбутнім

23 лютого

У Полтаві сьогодні проживають тисячі людей, для яких цей день календаря, 23 лютого, дуже багато значить. У різні роки свого життя вони служили в «тій» армії, про яку нині їхні грошовиті онуки волають не згадувати. А якщо і згадувати, то виключно в негативному контексті. Причому, чим гірше ідуть сьогодні в країні справи, тим дедалі більше ллють критики на адресу цих «маленьких гвинтиків» колись великого механізму-сивочолих, літніх і часто вже безпорадних своїх земляків. На яких творці незалежної України намагаються списати свої невдачі і прорахунки. Можливо, зверху й справді можна побачити більше…

Схоже, що процес поспіхом проведеної декомунізації оновив лише «фасад» суспільства, не зачепивши, як сподівалися його ініціатори, внутрішнього «оздоблення». І вже зрозуміло, що розпрощатися з «совком», самі українці не поспішають. Принаймні, ті з них, хто народився і жив в Радянському Союзі. Зокрема, в радянській Україні. Причин для цього ще дуже багато і це окрема тема для розмови…

23 лютого

А поки доморощені політологи шукають корені причин, через які спогади про минуле занадто повільно вивітрюються з душ тих, хто у роки своєї молодості закладали підвалини економічної і оборонної потуги України, яка тримала і нині тримає країну на плаву протягом всіх неспокійних 26 років Незалежності, «колишні», як і раніше, живуть за своїм календарем. У якому червоним кольором позначені свята, котрі повертають їх у минуле, коли вони були молодими і сповненими надій на краще життя і спокійну забезпечену старість. І чи варто засуджувати мільйони співвітчизників, які все ще згадують минуле, і відзначають «для душі» якщо офіційно не заборонені, то такі, що вже не цінуються в суспільстві, свята?

23 лютого

Одне з них – День Радянської армії і Військово-морського флоту СРСР, який традиційно відзначали 23 лютого. Кілька десятків сивочолих ветеранів, котрі зранку 23 лютого зібралися біля пам’ятника загиблим військовим авіаторам, що в Полтаві на вулиці Петра Юрченка, схоже, менш за все переймалися ідеологічною складовою сьогоднішнього дня. Ці літні чоловіки та жінки багато років свого життя віддали служінню Батьківщини. Тієї, якої вже на сучасних мапах не існує.

Чимало з них – колишніх генералів, офіцерів, прапорщиків і солдат, закінчили свою військову кар’єру вже у складі Збройних Сил України. Але день 23 лютого для них назавжди залишається святом і приводом зібратися разом, щоб вклонитися тим рокам, які їх загартували і підготували до складного випробування життям, що чекало попереду. Сьогодні вони пенсіонери, які цілковито залежать від держави, бо зайняті в молодості безкорисливим служінням батьківщині не накопили статків. Крім одного – почуття власної гідності, і для яких слова із відомої пісні про те, що «Мої роки – моє багатство» наповнені реальним змістом.

23 лютого

Традиційно колишні військові авіатори в цей день, 23 лютого приносять скромні квіти до Вічного вогню, який палає біля монументу із іменами льотчиків і штурманів. Вони служили у військових частинах, пов’язаних з Полтавою, і уславили свої імена подвигами, оцінених званням Героїв Радянського Союзу. Кажуть, що ці люди із минулого. Але чи є без нього майбутнє?

Олександр Брусенський
На фото: так святкували 23 лютого у Полтаві
Фото автора
279 перегляди(ів)