150 років тому вперше пролунав покладений на музику Шевченківський “Заповіт”

У творчій біографії кожного великого митця є особливі, знаменні події, що стають віхами в історії народу. Має їх і геніальний син України Тарас Шевченко. 25 грудня 1845 року в Переяславі з-під його пера вилилися на папір рядки безсмертного вірша «Як умру, то поховайте», відомого в народі під назвою «Заповіт». А рівно 150 років тому Шевченківський “Заповіт” уперше пролунав як пісня.

…Листопад 1845 року видався мокрим, вітряним, холодним. Шевченкові ця погода особливо дошкуляла: він працював тоді в Археографічній комісії і мусив увесь час роз’їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Одного разу в дорозі він промок до нитки й занедужав та зліг у чужій хаті – на хуторі В’юнище Переяславського повіту, де мешкала родина ліберально налаштованого поміщика Степана Самійлова.

Хворіючи, поет написав своє посланіє “І мертвим, і живим, і ненародженим…”, “Давидові псалми” і ще кілька ліричних творів. Тоді ж написано і вірш “Минають дні, минають ночі”. Щирий приятель Тараса Шевченка, лікар із Переяслава Андрій Осипович Козачковський, дізнавшись про хворобу друга, негайно перевіз хворого до себе. У Шевченка почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.

Уже прощаючись із життям, 31-річний поет написав легендарні рядки:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі…

Проте у вірші особисті переживання поета-борця відступають на другий план. Увесь твір звучить як пристрасна промова революційного трибуна, звернена до народу. Шевченко пише гнівно й схвильованою – про ворогів України він не може говорити спокійно:

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу – отоді я

І лани, і гори –

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися…

У рукопису не було назви. «Заповітом» його охрестили видавці, і зараз, мабуть, немає країни, де б не знали знаменитого Шевченківський «Заповіт». Він перекладений 147 мовами світу й покладений на музику. А в м. Переяслав створено й діє Музей Заповіту.

Цікава історія написання музики “Заповіту”. Через сім років після смерті автора “Кобзаря” громадськість Львова збиралася вперше відзначити Шевченкові роковини великим концертом. Тоді ще майже не було пісень на слова Шевченка. Зважаючи на цю прикру обставину, львів’яни звернулися до молодого київського композитора Миколи Лисенка з проханням написати музику до “Заповіту”. Микола Віталійович охоче погодився й напружено працював. У ювілейні шевченківські дні 1868 року збірний хор львівської громади уперше виконав Шевченківський “Заповіт”.

Одночасно з Миколою Лисенком музику до “Заповіту” написав і галицький композитор Михайло Вербицький, проте текст у нього співає тенор, а хор підхоплює тільки одну прикінцеву строфу: “Поховайте та вставайте…”. У 1870 році з’явилася нова, цілком оригінальна мелодія. Цей Шевченківський “Заповіт” швидко поширився по всій Україні і незабаром став популярною народною піснею. Написав музику скромний полтавський учитель музики Гордій Павлович Гладкий.

Він народився близько 1849 року, на невеличкому хуторі Красноградського повіту (нині Карлівський район) у незаможній родині. Закінчив повітове училище й синодальні регентські курси. Вже в юнацькі роки змушений був сам заробляти собі на шматок хліба. Працював продавцем у Полтаві в чайній крамниці, що належала московський купцям братам Поповим. Крамниця була розташована на розі сучасних вул. Котляревського і Небесної Сотні. З 1870 року й до смерті у 1894 році працював диригентом хору й учителем хорового співу в Полтавській духовній семінарії.

Щосуботи в кімнаті у Гордія Гладкого на першому поверсі великого триповерхового будинку збиралася молодь. Це були переважно місцеві семінаристи, які мали гарні голоси і експромтом утворювали першорядний чоловічий хор. Цей хор і став першим виконавцем творів Г. Гладкого, зокрема виконали й Шевченківський “Заповіт”.

Твір Г. П. Гладкого дуже сподобався М.В.Лисенкові. Він зробив у ньому кілька незначних поправок, і пісня крилатим птахом полинула у великий світ.

Анатолій САГАЙДАЧНИЙ,

учитель історії вищої категорії Бродщинської ЗОШ І-ІІ ст.,

член Кобеляцької районної ГО «Літератор».

Памятник Шевченкові на території Музею Заповіту в Переяславі.

Хутір В’юнище. Малюнок Т. Г. Шевченка.

342 перегляди(ів)