«Афганський» зал

«Афганський» зал

15 лютого в Україні вшановують учасників бойових дій на території інших країн. «Афганці» й нині традиційно приходять у свій «Афганський» зал, де можна дізнатися про трагічні події чужої для полтавців війни.

Нині, коли до учасників бойових дій додалися ще й понад 300 тисяч «своїх» учасників АТО, «інтернаціоналісти» якось непомітно відійшли у тінь і згадують про них, переважно, лише цього холодного лютневого дня. А вони, нині вже сивочолі чоловіки, виконуючи свій військовий обов’язок і накази радянського командування брали участь у військових конфліктах далеко за межами тодішньої своєї Батьківщини – СРСР: на Кубі, у В’єтнамі, в Анголі, Арабській республіці Єгипет, Афганістані, тодішніх Чехословаччині, Польщі, Угорщині… Додому повернулися не всі з них.

У Полтаві й сьогодні можна побачити на стінах окремих «хрущовок»- п’ятиповерхівок, звідки на ті «чужі» війни пішли наші земляки, меморіальні дошки на їхню честь. Вони, молоді полтавці склали голови у далеких від рідного міста на Ворсклі країнах. Але їх й досі пам’ятають, а живих вшановують. Навіть на офіційному рівні. Як сьогодні в Полтавській ОДА, де керівники Полтавщини провели зустріч з активістами обласного відділення Української Спілки ветеранів Афганістану…

«Афганський» зал

Дізнатися про трагічні події кривавих конфліктів за межами СРСР, в яких брали участь полтавці, сьогодні можна із експозицій або тематичних виставок літератури, документів та фотографій, які традиційно влаштовують напередодні 15 лютого в музеях, школах, військових частинах тощо. Одна із таких експозицій вже кілька років зустрічає відвідувачів у полтавському військово-історичному музеї 13 гвардійської важко-бомбардувальної авіаційної дивізії, який тепер отримав статус Полтавського філіалу військового Національно-історичного музею України.

«Афганський» зал дивує унікальними експонатами, зробленими руками людей…

«Афганський» зал

Цю, не дуже велику за музейними мірками експозицію, неофіційно називають «Афганський» зал, адже давно відомо, що експозиції аматорських музеїв завжди «тепліші» від виставок експонатів у солідних музеях. Кажуть це тому, що їх виготовлено не професійними дизайнерами, а руками людей, котрі до музейної справи мають лишень опосередковане відношення. Але брак досвіду музейної роботи вони компенсують щирим бажанням зберегти й виставити на огляд своїх земляків унікальні експонати – свідки подій, які назавжди закарбувалися у біографіях, як людей, котрі уславили свої міста та села, так підприємств, установ, шкіл тощо, з якими пов’язане їхнє життя. Більшість експонатів, що має «Афганський» принесено людьми, котрих нині називають однополчанами або бойовими побратимами.

І хоча музей вже кілька років, як відкрив свої двері для відвідувачів, його творчий колектив постійно в пошуку нового. Тож, кожен експонат «афганського» залу підкупає своєю достовірністю і нагадує про важкі часи маловідомої і малопопулярної у народі радянсько-афганської війни, котра затяглася майже на двадцять довгих років. І про людей – офіцерів, прапорщиків та строковиків із складу авіаційної дивізії, яка дислокувалася у Полтаві, і котрі за наказом командування воювали в тій далекій азіатській країні, яку вони називають «Афган». «Афганський» зал цікавий ще й тим, що участь у його спорудженні брали і самі учасники бойових дій. Тож кожен його експонат – документ чи зразок зброї або форменого одягу тощо, правдиво відтворюють дух часу та подій, котрі назавжди закарбувалися в пам’яті тих, хто мав не з власної волі воювати на чужині. І гідні пам’яті тих, хто не повернувся додому живими …

«Афганський» зал

«Афганці» й нині традиційно приходять в «Афганський» зал напередодні дня, коли в Україні вшановують учасників бойових дій на території інших країн. Це традиція, якої вони не зраджують, і яку працівники музею бережуть.

Анатолій Левченко про війну та «Афганський» зал

Приходить в «Афганський» зал і старший прапорщик запасу Анатолій Левченко – один із тих, кого сьогодні називають ветераном авіаційної дивізії. У спорудженні «афганської» зали та збору експонатів для його експозицій, є і його внесок. Життя розпорядилася так, що йому самому довелося нести службу на землі Афганістану, яку він залишив із останніми радянськими частинами в лютому 1989 року.

«Афганський» зал

«Наша частина виходила з Афганістану у числі останніх. Секретні документи я відвіз у Кабул до архіву, а звідти літаком ІЛ-78 нас відправили до Ташкенту, – пригадує повернення на Батьківщину А. Левченко. – Літаку був вщент заповнений людьми. Тіснота неймовірна, бо кожен з 300 пасажирів на борту, віз з собою якийсь речі. Але ми не звертали уваги на незручності, бо поверталися до дому. Коли пролітали над територію, яку контролювали «духи», усі замовкли. На душі стало тривожно, бо чекали, що літак обстріляють ракетами або з кулемету. Але минулося… Потім нам сказали, що між афганцями та командуванням радянських військ існувала негласна домовленість про припинення вогню на час виведення військ. Кажуть, що за це афганцям навіть дещо заплатили – відкупилися своєрідним хабаром. Нарешті, літак приземлився в Ташкенті. Усі полегшено зітхнули: ми були живі, і нас зустріла рідна земля…».

Тепер старший прапорщик запасу А. Левченко, якого доля вберегла в кривавій війні у чужій країні, сам працює в цьому музеї, власноруч облаштовуючи експозиції інших залів. Але «Афганський» зал для нього не лише місце роботи, але й частинка життя. Життя, яке випробувало його на міцність і мужність. І це випробування полтавець пройшов гідно…

Олександр Брусенський
На фото: 1. Старший прапорщик запасу А. Левченко в «афганському» залі.
На фото: 2,3,4,5. «Афганський» зал та його експозиції.
Фото автора.
138 перегляди(ів)