Дорослі не хочуть розбиратися в «дитячих» проблемах

Булінг в полтавській гімназії

Ця історія трапилася в одній із полтавських гімназій ще до набуття чинності нового закону. Вона типова і якнайкраще показує, з якими недитячими проблемами стикаються діти в стінах школи. Мова йде про булінг.

Полтавка Тетяна пишалася з того, що її син навчається в гімназії №6, яка вважається однією з найкращих у місті. У цьому закладі поглиблено вивчають математичні та гуманітарні дисципліни. Проте жінка навіть не здогадувалася, що, крім міцних знань, син отримує ще й глибокі психологічні травми – від однолітків. Богдан, як і 40% жертв булінгу в Україні, волів не розповідати матері про стосунки в класі.

Вона дізналася про все 6 листопада 2018 року після того, як 10-річного хлопця побив однокласник.

Булінг в полтавській гімназії

– Коли я прибігла в школу, – розповідає мати, – то мого сина зробили ще й винуватим: він, сказали вчителі, сам спровокував бійку, бо стояв у коридорі поряд із цим Колею. Тобто сам винен: треба було відійти. То, може, йому взагалі й по коридору не ходити? Захищаючи кривдника, вчителі вкрай негативно характеризували мого сина: він виявляється, постійно задирає однокласників, матюкається. То чому ж раніше нічого цього мені не розповідали?

Наступного дня Тетяна повела сина в поліклініку. Там його оглянули та поклали на обстеження в лікарню. І викликали патрульну поліцію. В результаті жінка написала заяву про побиття сина.

А невдовзі їй зателефонувала голова батьківського комітету класу.

– Її обурило, що я написала заяву до поліції, – розповідає Тетяна. – Вона сказала, що Богдан тероризує увесь клас, а потім стала погрожувати і мені, й синові. Зокрема, заявила, що однокласники влаштують Богданові «тьомную» Згодом я дізналася, що син цієї жінки й кривдник Коля – друзі, що батьки теж дружать сім’ями…

Тетяна не стала з’ясовувати стосунків ні з кривдником та його батьками, ні з учителями. Вона вдалася до радикальних заходів: щойно сина виписали з лікарні, забрала його документи з гімназії та перевела в іншу школу.

Певною мірою дитині пощастило, адже у Полтаві 38 шкіл. А як бути жителям маленьких населених пунктів, де батьки не можуть перевести їх у інший навчальний заклад?

– Син уже адаптувався в новому колективі, – розповідає Тетяна. – Нещодавно йому виповнилося 11 років, і на день народження прийшли його нові однокласники. До речі, однокласники з гімназії теж були. Мабуть, мій син не такий уже й поганий, як його змальовують учителі…

Реакція директора гімназії на випадок булінгу

Для батьків їхні діти – найкращі, тож немає нічого дивного, що вони їх трохи ідеалізують. Щоб отримати об’єктивну інформацію про булінг, ми вирішили звернутися до директора Полтавської гімназії №6 С. В. Дяченко. Однак поспілкуватися по телефону не вдалося: директорки спочатку не було на місці, потім вона прийшла, але пішла на обідню перерву, потім повернулася з перерви, але не могла взяти слухавку… Коротше, після 6 чи 7 дзвінків секретарка записала телефон редакції та запевнила, що Світлана Володимирівна зателефонує сама.

Наступного дня, не дочекавшись дзвінка директорки, йду в школу. Світлана Володимирівна зустрічає дуже люб’язно, запрошує до кабінету… Та коли представляюсь і називаю прізвище Богдана, змінюється на очах і одразу замикається:

– Не знаю такого!

– А про новий закон про булінг Ви знаєте? – запитую її. – Тепер Ви мусите одразу після бійки в стінах навчального закладу повідомити поліцію…

– Але ж мама сама повідомила поліцію! – виправдовується директорка й цим видає себе. Однак продовжує наполягати на своєму: про бійку нічого не знає, а класний керівник зайнята й не може зі мною зустрітися. І взагалі вона не розуміє, чого я прийшла. З якою метою? Зрештою, обіцяє спочатку «в усьому розібратися», а потім ще раз зустрітися. Та призначити дату й час наступної зустрічі відмовляється. Повідомити свій телефон і телефон класного керівника – теж. Радить:

– Ви телефонуйте на приймальню школи…

Гратись у «футбол» я не хочу. Записую свої контактні телефони й полишаю кабінет директора з неприємним відчуттям даремно витраченого часу. Замість відвертої розмови, на яку сподівалася, я стала свідком дивних зусиль адміністрації будь-що приховати сам факт інциденту, замовчати булінг. Існує якась проблема? Навіщо шукати шляхи її вирішення? Давайте зробимо вигляд, що її не було…

Як відреагувала поліція на булінг

До речі, дивним чином повелася в цій ситуації й поліція. Тетяна розповіла, що слідчий С. М. Карасенко запевнив її: зустрінеться з учителями й дітьми, в усьому розбереться й зателефонує їй. І обов’язково надасть письмову відповідь.

– У слідчого є моя адреса, номери двох мобільних телефонів і одного робочого, але минуло понад два місяці, а відповіді немає. А на мої телефонні дзвінки він не відповідає, – скаржиться Тетяна.

Чи вдасться викорінити булінг у школі, якщо діти, які через кілька років стануть повноправними громадянами нашої держави і будуть розбудовувати правове суспільство в Україні, змалку стають свідками безкарності кривдників й небажання дорослих розбиратися в «дитячих» проблемах? Питання риторичне…

Зінаїда МАТЯШОВА.

1 418 перегляди(ів)