Якби дослухалися до В. М. Челомея, ми б побували на Місяці першими

В.М. Челомей

У календарі червня майже поряд стоять дати народження двох видатних полтавців, піонерів освоєння космосу — Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея) (21 червня 1897 р.) і Володимира Челомея (30 червня 1914 р.). І хоча в часі їх розділяє 17 років, хто знає, можливо в дитинстві Володя стикався з юним Олександром на вулицях Полтави.

…Якщо полтавський гімназист О. Шаргей першим із українців указав людству правильний шлях у космічний простір — знамениту «трасу Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон», то В. Челомей був першим із полтавців, кому вдалося створити найнадійніший засіб пересування цим шляхом — ракету-носій «Протон». Відомо, що із 97 пусків цієї ракети, зроблених протягом 1970-1986 років, лише 7 виявилися невдалими. Такого показника надійності ракетної техніки не мав жоден конструктор світу!

Челомей дружив із праправнуком Пушкіна

Челомей з матір'ю
Дворічний Володя Челомей зі своєю матір’ю Євгенією.

Узагалі Володимир Челомей народився далеко від Полтави — в місті Седлець (тепер це містечко Седльце на території Польщі) 30 червня 1914 року. Але ще немовлям 18-річна мати Євгенія, уродженка Полтави, разом із сестрою свого чоловіка вивезли його до Полтави, й відтак він вважав це місто своєю єдиною малою батьківщиною. У Полтаві сім’я Челомеїв оселилася на Келінському проспекті (тепер Першотравневий) у будинку, який на початку 80-х років ΧІΧ століття збудувала сестра письменника Миколи Гоголя Г. Гоголь-Яновська. В цьому будинку тривалий час жили нащадки О. Пушкіна і М. Гоголя — Данилевські і Бикови, до них часто навідувалися А. С. Макаренко і В. Г. Короленко. Найкращим другом Володимира став праправнук Пушкіна Олександр Данилевський — згодом відомий учений-ентомолог. Тож майбутній конструктор зростав і формувався в інтелігентному середовищі, грав на фортепіано, любив класичну літературу, багато читав з історії техніки і фізики.

Стипендія Челомея була більшою, ніж зарплата професора

В.М. Челомей
Меморіальна дошка на будівлі Полтавської школи №10.

Навчався Володя Челомей у 10-й семирічній трудовій школі м. Полтави (тепер це загальноосвітня школа № 10) із 1922 по 1926 рік. Після закінчення школи у 1927 році він виїхав до Києва і вступив там до Київського автомобільного технікуму. Любов до красивих і надійних автомобілів Челомей збереже, без перебільшення, до останніх днів свого життя (важку травму, яка призвела до непоправних наслідків, він отримав, ставлячи у гараж власний «Мерседес»).

Але все ж таки ще більшу його увагу скоро приверне інший вид транспорту: по закінченні технікуму Володимир Челомей продовжить освіту в Київському авіаційному інституті (1932–37 рр.). Роки навчання і професійного становлення майбутнього конструктора супроводжувалися не по роках плідною науковою роботою: перша наукова праця була надрукована Челомеєм у 19 років, перша книга — «Векторне числення» — у 22 роки. У 1939 році він блискуче захистив кандидатську, а згодом, після закінчення Спеціальної докторантури при Академії наук СРСР у Москві, — й докторську дисертації.

Про перспективного ученого навіть писала центральна газета «Правда»: «Серед вступників до докторантури наймолодшим є Володимир Челомей. Йому 26 років, але він написав і видав 25 наукових статей… Цей молодий учений знайшов критерій динамічної стійкості!» Докторант отримував Сталінську стипендію в розмірі 1500 рублів – значну як на ті часи суму. Для порівняння: професорові університету тоді платили 1200 рублів.

Володимир Челомей навчив крилаті ракети складатися

Самостійна конструкторська робота доктора технічних наук В. М. Челомея розпочалася з переїздом до Москви у Центральний інститут авіаційного моторобудування імені П. І. Баранова, де у воєнному 1942 році він створив перший у країні пульсуючий повітряно-реактивний двигун (ПРД), призначений для оснащення ним безпілотних літаків-снарядів або, за сучасною термінологією, крилатих ракет.

Перші крилаті ракети Челомей поставив на озброєння нашої армії у 1944 році. Знадобилося ціле десятиліття, щоб озброїти ними й кораблі Військово-морського флоту. Виявилося, що розташовувати цю потужну зброю на палубах суден незручно: крилаті ракети займають забагато місця. Челомей блискавично знаходить оригінальне технічне розв’язання проблеми: крила ракет «навчили» складатися.

Ця ідея здавалася тоді такою парадоксальною, що конструктор Туполєв назвав її «цирком» і заявив, що ракета неодмінно перекинеться при старті. Але він помилився. А ідея крил, що складаються, виникла у Челомея цілком випадково.

Одного разу конструктор, задумавшись, дивився у вікно, на підвіконні якого сидів горобець. Раптом той підскочив, розправив у повітрі крила і впевнено полетів. Побачивши це, Челомей застосував гороб’ячий зліт для літаків-снарядів. Уже в 1959 році перша морська крилата ракета П-5 стала могутньою зброєю радянського ВМФ. Сьогодні ця система застосовується для крилатих ракет як у нас, так і за кордоном.
Із 1957 по 1982 рік КБ Челомея розробило понад 60 проектів різних комплексів крилатих ракет. Деякі з них могли летіти низько над землею, огинаючи на невеликій висоті всі перешкоди, слідуючи рельєфу місцевості, і самостійно наводилися на ціль.

Проект Челомея був надійнішим

В. Челомей
Геніальний конструктор В. М. Челомей.

Від 1959 року В. М. Челомей обіймає посаду Генерального конструктора авіаційної техніки: починається розробка космічних апаратів і балістичних ракет. У ті роки з’являються перші міжконтинентальні ракети й ракети космічного призначення, а між їх виробниками і потужними проектно-конструкторськими організаціями («фірмами»), здатними забезпечити надійні запуски, виникає конкурентне протиборство. На перші ролі виходять конструкторські бюро Сергія Корольова, Михайла Янгеля і Володимира Челомея.

Боротьба між ними досягла найбільшої гостроти під час робіт над радянським проектом пілотованого польоту на Місяць. Сергій Корольов розробляв проект Н1-Л3, у якому місячна експедиція мала складатися з кількох етапів. Спочатку ракета-носій Н1 виводила космічний корабель на опорну навколоземну орбіту, звідти він скеровувався в бік Місяця, поблизу нього гальмував і переходив на селеноцентричну орбіту. Далі від орбітального відсіку відокремлювався посадковий модуль із космонавтами на борту, який сідав на місячну поверхню, а після перебування на ній стартував з Місяця, наздоганяв орбітальний відсік і стикувався з ним, дозволяючи екіпажу перейти з модуля на основний корабель. Після цього місячний модуль відкидався, а космонавти в орбітальному відсіку поверталися на Землю. Власне, ця схема польоту, розроблена ще Юрієм Кондратюком, була успішно реалізована американцями у програмі «Аполлон» 21–24 червня 1969 року.

На противагу плану Корольова Челомей відстоював інший варіант польоту — УР700-ЛК700. Оскільки техніка стикування у відкритому космосі тоді ще не була належним чином відпрацьованою, Челомей відкинув ідею щодо використання злітно-посадочного модуля. За його планом космічний корабель із двома космонавтами одразу виводився ракетою-носієм УР-700 на траєкторію прямого попадання у потрібну точку місячної поверхні і без будь-яких складних операцій маневрування здійснював там м’яку посадку. Ця схема була менш ефектною, але виглядала просто й надійно.

За розрахунками Челомея пілотований космічний корабель ЛК-700 мав би довжину 21,2 м і масу близько 151 тонни. Корабель планувалося зробити з трьох частин. Перша — розгінний блок, який забезпечував виведення всього космічного апарата до Місяця, його маса становила б101 тонну. Друга частина корабля (масою 37,5 тонни) призначалася для гальмування поблизу Місяця, забезпечуючи практично нульову швидкість апарата на відстані кількох кілометрів від місячної поверхні. І, нарешті, третя частина – сам посадковий апарат із екіпажем.

Він був схожий на павука із шістьма довгими «ногами» — опорами, у кожній із яких розміщувався свій електромотор, здатний змінювати довжину «ноги». Павучі «ноги» дозволяли челомеєвському місячному апарату сідати з досить великими вертикальною (до 5 м/с) і горизонтальною (до 2 м/с) швидкостями, не боячись нахилу до 150. Після контакту з поверхнею вмикалися електродвигуни, довжина «ніг» потрібним чином змінювалася і корабель вирівнювався.

Після виконання екіпажем запланованих робіт космічний апарат (який уже «схуднув» до 9300 кг) стартував із Місяця й самостійно рушав без усяких стиковок до Землі. Посадка здійснювалася так само, як у С. Корольова: корабель входив у атмосферу Землі з другою космічною швидкістю (11,2 км/с) над Антарктидою, «вистрибував» із атмосфери і знову входив у неї вже в заданому районі над поверхнею Радянського Союзу. Маса корабля становила вже півтори-дві тонни.

В. М. Челомей презентував свій проект місячної експедиції 16-го листопада 1966 року. Однак державна комісія віддала перевагу проекту Корольова. На жаль, усі чотири пуски його ракет-носіїв Н1 закінчилися аваріями.

Тим часом американці блискуче справилися з усіма труднощами й у червні 1969 року висадилися на Місяці. Тоді ж СРСР згорнув усі програми польоту людини на Місяць: надалі найближчий до нас небесний сусід досліджувався автоматичними засобами.

Не так сталося, як гадалося

Не бажаючи втрачати унікальні конструкторські й технічні напрацювання свого колективу, а також прагнучи підтримати престиж своєї країни як першої космічної держави, В. М. Челомей пропонує керівництву свій новий і ще амбітніший проект «Аеліта» – проект польоту людини на Марс. Напрацьовані в його КБ рішення дозволяли реалізувати цей проект протягом найближчих трьох років. І тоді б стратегію розвитку космонавтики знову почав визначати СРСР. Але через політичні обставини та інтриги В. М. Челомея усунули від роботи над перспективними проектами в космосі.

Ракета-носій «Протон» Челомея
Ракета-носій «Протон».

Тодішній керівник СРСР М. С. Хру­щов рівною мірою підтримував усіх творців ракетно-космічної техніки: С. Корольова, М. Янгеля, В. Глушка, В. Челомея. Він заохочував конкурентну боротьбу між ними, водночас не допускаючи її переростання у війну між конструкторами.

Коли ж 1964 р. М. С. Хрущова зняли з усіх посад, у країні спалахнула справжня ракетно-космічна війна. Відтак у діяльності В. Челомея настають нелегкі часи. До конструкторського бюро зачастили інспекції й ревізії, виникли ускладнення з військово-промисловою комісією. Відкритим опонентом Челомея став особисто маршал Д. Ф. Устинов. Та навіть за цих складних умов В. Челомей добивається пуску першої міжконтинентальної універсальної балістичної ракети зі спрощеною шахтною пусковою установкою УР-200, яка за показниками й досі не поступається аналогічним ракетам США.

За словами члена челомеївської групи космонавтів Валерія Романова, «Челомей повною мірою відчув, якою інколи беззахисною є могутня конструкторська думка перед примхою престарілого члена Політбюро, перед пихою маршала, перед заздрістю побратима».

Утім, незважаючи на всі перешкоди й примхи долі, Челомей як конструктор ракетно-космічної техніки був і лишається неперевершеним. Його ракета-носій «Протон» 22 роки поспіль була найпотужнішою у світі, виводячи на навколоземні орбіти близько 20 тонн корисного вантажу і забезпечуючи найнижчу питому вартість виведення одиниці маси вантажу на орбіту. За три десятиліття використання «Протон» Челомея вивів на навколоземні та інші орбіти силу-силенну космічних станцій і апаратів, кораблів і модулів: «Альтаир», «Астрон», «Вега», «Венера», «Венера-Галлея», «Гранат», «Глонасс», «Горизонт», «Зонд», «Квант», «Космос», «Марс», «Алмаз», «Мир», «Радуга», «Салют», СТБ-12, «Фобос», «Экран»… Завдяки невтомній праці Челомея, його помічників та учнів у розпорядженні нових поколінь учених і конструкторів з’явилися нові можливості для глибшого проникнення в таїни Всесвіту і освоєння навколоземного простору.

Помер Володимир Миколайович Челомей 8-го грудня 1984 року від серцевого нападу, перебуваючи в московській лікарні, до якої він потрапив із переломом ноги. Цього дня він розмовляв по телефону із дружиною, і його останніми словами були: «Я таке придумав…». Що саме так захопило великого конструктора ΧΧ століття в останні хвилини його життя, нікому вже не дізнатися…

Два «космічних» полтавця: один теоретик, другий практик

У рідній Челомею Полтаві ще продовжують жити люди, які пам’ятають його — надзвичайно виховану, чемну та інтелігентну людину. У вільний час він любив кататися на ковзанах і грати в шахи. Був великим шанувальником футболу й хокею. Добре грав на фортепіано і вільно володів основними європейськими мовами: французькою, англійською, німецькою. А ще Володимир Челомей любив вовтузитися з автомобілями, то була його пристрасть. На Першотравневому проспекті у Полтаві за сприяння й допомоги В. М. Челомея — двічі Героя Соціалістичної Праці, лауреата Ленінської і двох Державних премій СРСР, академіка Академії наук СРСР і дійсного члена Міжнародної академії астронавтики — було відкрито Музей авіації і космонавтики. У музеї вони поруч: теоретик і практик освоєння космосу – полтавці Ю. Кондратюк (О. Шаргей) і В. Челомей.

Владислав СМИРНОВ,

кандидат фізико-математичних наук, краєзнавець.