5-chornobil-13.12.2019

Чонобильська аварія

А я потрапила на ЧАЕС у лютому 1987 року. Нас направили працювати у вахтове містечко Зелений Мис. До 1986 року це було село Страхолісся. Воно знаходилося якраз на межі зони обов’язкового і безумовного відселення, на березі Київського водосховища. Назва села походила від назви «страшний ліс». Мабуть, раніше там був дуже густий, темний ліс, і на людей, які проходили цією місцевістю, насувався страх. Очевидно, щоб не лякати ліквідаторів, які там жили, після аварії село перейменували на Зелений Мис. Великого горя зазнали жителі села через ту аварію! Вони селили в своїх будинках евакуйованих земляків із сусідніх сіл, ділилися з ними всім, що мали самі. А в 2,5 кілометрах від села в 1986 році збудували містечко ліквідаторів.
У містечку жили ліквідатори й персонал, який вахтовим методом обслуговував Прип’ять, саму станцію, могильники (для захоронення радіоактивних відходів) і місто Чорнобиль. У Зеленому Мисі була вся необхідна на той час інфраструктура: магазин, їдальня, встановлений на в’їзді пост дозиметричного контролю… До нас часто приїздили артисти з концертами: Алла Пугачова, Софія Ротару, Валерій Леонтьєв. Це справді піднімало настрій вахтовикам, вони відчували, що їх підтримують, ними пишаються…