Доля дарувала Івану Лисенку із Єньок трагічних і радісних сто літ

Іван Лисенко

Минулої неділі, у свято Преображення Господнього, або, як прийнято називати, яблучний Спас, над селом Єньки сьогодні Вишневої сільської ради у далекому 1918 році на небі загорілася нова зірочка долі. У родині Лисенків народилася друга дитина, хлопчик, якого вони назвали Іванком.

Початок 20 століття був сповнений трагічними для країни подіями. Став часом змін, від якого розпочався відлік нового часу і нової державності. Для родини Лисенків – лише один із років, коли батьківське серце було зігріте, сповнене любов’ю і турботою за свою другу дитину.

Іван Лисенко відсвяткував своє сторіччя

У подальші роки його дитинства і юності, дорослого життя, на долю Івана Ониськовича припало пережити, бути свідком і визволителем рідного краю від фашистсько-німецьких загарбників у Другій світовій війні, тяжко працювати у післявоєнний час та становлення української державності. Але, попри все, він і досьогодні, не зважаючи на такий поважний вік, залишається великим оптимістом, маючи добру пам’ять і щире почуття гумору.

Старожил Полтавщини ділиться спогадами про дитинство та юність

«Нас у батьків було четверо. Жили як і всі, бідували, батьки трудилися у колгоспі від світанку до самих сутінків. Що ж тут сказати..» – пригадуючи, розповідає Іван Лисенко. – Зі спогадів постають, і хата-мазанка, і щебет ластів’ят під солом’яною стріхою спекотними літніми днями, тато та матуся – їх любов і турбота за них, дітвору. Коли матуся пригортала до серця, співала колискових…

Підростаючи, з часом жваве та непосидюче дитинство змінилося юністю, зі своїми обов’язками, прагненнями, бажаннями. Разом зі своїми однолітками хлопець пішов на науку до тодішньої Єньківської семирічки. Тогочасні шкільні предмети захопили хлопчака, бо щодня він дізнавався чимало нового, відкриваючи для себе світи письма, літератури, а вдома переймав традиції та обрядовість рідного краю, любов та повагу до старших, природи та землі, яка щороку дарувала щедрий ужинок.

«Допоки батьки з дня у день важко працювали, ми були віддані самі собі. Та й не сиділи без діла, доглядали менших, – продовжує ділитися спогадами дитинства ювіляр Іван Лисенко. – Змалечку привчалися до роботи, як могли, допомагали вдома, по господдарству. А коли вже попідростали, то почали пасли череду, підробляли як могли, щоб прогодуватися».

Після закінчення Єньківської семирічки подав документи до вступу до Кременчуцького медичного училища. І на цьому спогаді Іван Лисенко наче на мить закрився від світу і спілкування, тому що доля так і не дала можливості юнакові здійснити свою мрію – стати лікарем. Із сивої пам’яті нахлинули спогади про чарівну Марійку, з якою він поєднав долю, ставши на весільний рушник, початку воєнного лихоліття…

Воєнні роки: Іван Лисенко – визволитель

Доволі стримано розповідає про його демобілізацію та перший час боротьби з ненависним ворогом, який знищував життя і все, що було дорого і любо серцю – рідний край і країну. Про темні, пусті згарища там, де квітнуло життя – на місті хуторів та сіл. Почорніла земля від жаху і сліз дітей матерів. Важкі бої з ворогом за кожен клапник землі, за кожне життя ціною десятків і сотень однополчан, солдат та офіцерів, які назавжди лишилися на визволеній землі вкраїни.

Бог дарував Івану Ониськовичу солдатське щастя бути учасником визволення України-неньки. Разом зі своїм підрозділом перейшов у наступ на ворога. У Білорусії, наприкінці 1944 року, під час одного із запеклих боїв з ворогом отримав тяжке поранення. «Шість місяців і вісімнадцять днів лікувався і проходив реабілітацію у госпіталі міста Вічуга Іванівської області, – пригадує закінчення його війни Іван Лисенко. – Тоді мені дали першу групу інвалідності, комісували й відправили додому».

Перемогу радянських військ над фашистською Німеччиною у Другій світовій війни Іван Лисенко святкував вдома, із рідними та односельцями. Але, після пережитих жахливої бурі війни, щороку, дата весняного 9 травня для нього була і залишаться часом спогадів й пошанування пам’яті всіх тих, хто не вернувся додому. Пам’яттю про період Другої світової війни є його нагороди – орден «За бойові заслуги» та 20 медалей, медаль «70 років визволення республіки Білорусь від німецько-фашистських загарбників».

Нове життя у обпаленому війною краї

Та, навіть, не зважаючи на інвалідність Іван Лисенко не хотів бути вдома, а щоби серед людей. Тому сільська рада підтримала його прагнення, – почав працював продавцем у місцевому магазині, згодом – сторожем. З часом хворь відступала, і чоловік вже ходив не з милицями, а обходиться лиш одним ціпком. Працював на різних роботах у господарстві, а відсьогодні, понад чотири десятилітня, як тодішній голова колгоспу запропонував І.О. Лисенку посаду завідувача птахофермою. Він погодився. Разом із чотирма працівниками трудився на дорученій йому ділянці роботи.

У любові та злагоді, щоденних турботах понад шість десятиріч прожили Іван Ониськович і Марія Яківна. Виховали і, як то кажуть, і вивели у люди двох своїх діточок – Анатолія та Анюту. Не вибувало щастя із їхнього дому в наступні роки, коли до їхніх щирих і турботливих сердець прилинули звістки про народження онуків. Їх у Івана Ониськовича четверо – це Наташа, Анатолій, Таня і Володимир. Четверо і правнуків, які продовжують дарувати дідусеві оптимізм і спрагу до життя.

Іван Лисенко - старожил Полтавщини

Упродовж більше, ніж півстоліття живе і турбується наче про свого рідного батька його невістка Парасковія Лисенко.

«Я вдячна долі, – говорить, і на обличчі Парасковії Семенівни сяє легка посмішка, – що вона мені подарувала можливість поріднитися із родиною Лисенків. Наші життя тісно переплелися у любові і турботі, взаємопідтримці й пошані».

Як вітали старожила села Єньки на Полтавщині Івана Лисенка

У день славного ювіляра села Єньки Вишневської сільської ради Хорольського району привітали голови Хорольської райдержадміністрації Лариса Звірко, районної ради Віра Мартюк. Від депутата Полтавської обласної ради – перший заступник голови Хорольської райдержадміністрації Сергій Абрамов.

«Вклоняємося Вашій життєвій мудрості, багатому досвіду, незламності духу перед воєнними лихоліттями та труднощами післявоєнної розбудови. Бажаємо Вам міцного здоров’я, активного довголіття, щастя, радості й благополуччя», – продовжуючи приємні миттєвості, вручили вітальну адресу, засвідчили свою повагу голови ради районної Організації ветеранів України у Хорольському району Дмитро Кражан, і первинного осередку Вишневої сільської ради Олександра Хрипко.

Від імені всіх жителів громади, односельців цього дня дарували святкові побажання довгожителю, добрій і чуйній людині, вручили пам’ятну медаль із 100-річним ювілеєм і подарунки сільський голова Михайло Лисенко і секретар Вишневської сільської ради Наталія Квачко, від місцевого господарства – заступник директора із со-ціальних питань агрофірми «Хорольська» агропромхолдингу «Астарта-Київ» Воло Лисенокдимир Коряк, директор виробничого підрозділу ім. Ватутіна Василь Погорілий.

Здоров’я міцного, щастя без краю – шановний наш ювіляр, житель села Єньки Вишневої сільської ради Іван Ониськович Лисенко!

Сергій Місюренко

Фото автора

105 перегляди(ів)