Євроінтегруємося чи справно маскуємося?

Євроінтеграція і Полтава

Минулий рік увійшов в історію довгоочікуваним «безвізом», відкриттям перед українцями дверей у Європу, так звана євроінтеграція. Тисячі наших співвітчизників вишикувалися в черги, щоб отримати ID-паспорт і на власні очі побачити інший світ, іншу культуру, інше життя.

Євроінтеграція – це лише частина загальносвітового тренду, що має назву глобалізації: таке собі «перемішування», взаємопроникнення у світовому масштабі економіки, політики, культури різних країн. Окремий струмочок в цьому перемішуванні дає процес масового переміщення людей, виникнення родинних зв’язків з іноземцями, «змішування крові», і як наслідок – зміна цінностей, традицій, менталітету, мови… Відомий американський футуролог Мітіо Каку передбачає, що через сотню років жителі нашої планети будуть мати загальносвітовий уряд і спільні державні органи, чиї рішення будуть важливіші за позицію національної влади.

Євроінтеграція – процес не однобічний

Зовні здається, що це лише ми йдемо в Європу. Насправді Європа теж непомітно входить до нас, у нашу свідомість, культуру, традиції (згадаймо нещодавнє святкування католицького Різдва 25 грудня). Євроінтеграція проявляється у появі західноєвропейських товарів на полицях наших магазинів, у посиленні економічних зв’язків із зарубіжними партнерами, і навіть у зовнішньому вигляді наших міст. Побувавши в Європі, українці повертаються на батьківщину уже іншими: вони змінюють свої звички, пріоритети, цінності, побут, своє оточення. І свої міста теж.

Тож ми вирішили дослідити, як змінилося ставлення полтавців до власного міста у зв’язку з «відкриттям» ними Європи (євроінтеграція). Чи вважають вони Полтаву європейським містом? І що, на їхню думку, треба зробити, щоб наблизити наше місто до європейського рівня? Такі запитання задавали ми випадковим перехожим. Але оскільки опитування проводилося на Круглій площі, майже всі відповіді наших респондентів зводилися до критики пошкодженого історичного об’єкту – Кадетського корпусу.

Євроінтеграція: що думають з цього приводу полтавці

Надія:

– Євроінтеграція? Дивлячись, з якого боку оцінювати. Багато чого хорошого є в нашому місті: працюють школи мистецтв для діток, музичні, спортивні школи, – значить місто йде у правильному напрямку, дбає про всебічний розвиток молодого покоління… Але певні моменти мені не подобаються. Гляньте на Кадетський корпус: цегла вже сиплеться прямо на голову перехожим! Ну де в Європі подібну картину можна побачити? Або вивіски, банери, білборди, рекламні щити на кожному кроці. Пройдіться, наприклад, вулицею Шевченка в районі Каланчі: скільки всілякого рекламного різноманіття! Мені здається, його треба упорядковувати якось, слідкувати за цим. В Європі подібні вивіски, реклами сповіщення виконані в однаковому стилі, там кожен будиночок – як пряничок, це придає певний колорит вулицям, прикрашає їх. А в нас роблять – кожен своє, хто на що гаразд… Історичний центр у нас гарний, але і його псують оті МАФи, кіоски, лоточки, які скрізь понаставлені. І, звичайно, хотілося, щоб привели до ладу старі будівлі в центрі, які надають Полтаві шарму і неповторності, щоб їх відремонтували, повернули їм первісний, історичний вигляд. В тому числі, й Кадетський корпус.

Світлана:

– Я вважаю, що ми прагнемо стати європейським містом. Ми ремонтуємо дороги, впроваджуємо реформи в різноманітних галузях, наприклад, в освіті. Я сама вчитель, і мені легше говорити саме про освіту. Наприклад, в нашій школі навчання у початкових класах переводиться на ігрову основу. Ми беремо участь в різноманітних навчальних проектах… Ось і євроінтеграція. А стосовно безпосередньо зовнішнього вигляду міста… Звичайно, дещо залишає бажати кращого. Наприклад, той самий історичний будинок на круглій площі. Вигляд його, звичайно, ніяк не прикрашає духовну столицю України… Але ж добре, що цю будівлю вже почали ремонтувати… Ні, не почали? Ну, хоча б почали говорити про необхідність реконструкції! Розумієте, подібні занедбані пам’ятки архітектури, які ніхто навіть не береться відроджувати, є в багатьох містах… Так що ми ще не дуже погані в цьому плані. І я думаю, що колись Полтава таки стане справжнім європейським містом.

Олександр:

– Та облиште ви такі питання ставити! Євроінтеграція, Європейське – не європейське, гарне – погане… А якщо не європейське, то значить погане? Значить, якщо взяти Азію – там усі погані міста? Чому ми взяли собі Європу за приклад? Для мене приклад – просто нормальні міста, й неважливо, де вони знаходяться. А слово «європейський» у нас перетворилося в якийсь рефрен… Полтавщина – красивий край, і Полтава – красиве місто. Звичайно, деякі будівлі (показує на Кадетський корпус) псують його зовнішній вигляд… А що зробити? Зробити треба, як завжди, багато: дороги, ремонти, благоустрій… А так – місто чудове! Мені, в принципі, подобається. Звичайно, абсолютно все влаштовувати людину не може. Я думаю, недоліки є де не будь і в Абу-Дабі… Але виходячи з наших реалій, Полтава – нормальне місто!

Абакар:

– Думаю, ми все ж таки далекуваті від Європи. За якими показниками? За нашою свідомістю, за культурою, за рівнем життя… Яка там євроінтеграція… А місто наше прекрасне! Мені подобається. Оте лише негарне (показує на Кадетський корпус). Не треба і війни, щоб тут стріляли – воно само руйнується! Ми мабуть звикли так діла свої робити: чекаємо, поки воно зруйнується остаточно, а потім щоб на цьому вигоду якусь собі мати, урвати собі щось… Бо нам все мало, мало… Цю ж будівлю можна було б просто людям віддати, під квартири, під гуртожиток студентам врешті-решт! Люди платили б, і місто якусь копійчину з цього би мало. І так багато в чому… Не вистачає нам організованості, ефективних управлінських рішень. Можна, звичайно, дорікнути нашим керівникам (киває на будівлю міськради). Але вони теж не все можуть… Розумієте, руки в них часто зв’язані якимись зобов’язаннями: одному те винен, іншому те… «Є, ви мені обіцяли, не чіпайте, це моє, нехай руйнується»… Але не дивлячись на це, Полтава – дуже затишне, комфортне місто. Я тут живу вже 27 років, і вважаю себе патріотом міста.

Сергій Васильович:

–Євроінтеграція… Ви мені таке глобальне запитання задали, що я не знаю, з чого почати. Я корінний житель Полтави, хоча й не тут народився, але живу в Полтаві років 60 з лишнім. Колись Полтава вважалася духовною столицею України. Зараз ми втратили цю духовність, втратили значною мірою і культуру. Те, що нам пропонують зараз натомість – це не культура, це сурогат. Он перед вами яскравий приклад нашої деградації (показує на Кадетський корпус). Я за освітою інженер-будівельник, працював довгий час прорабом, і звів по місту не один десяток будівель. І на це неподобство мені, як фахівцю, боляче дивитися. Я дивлюсь частенько по телевізору передачу «Орел чи решка», як там наші їздять по Європі. І бачу: подекуди покинуті будинки. Експлуатувати їх невигідно, знести неможливо, тож їх просто залишають стояти пусткою. Чим у нас не Європа, не євроінтеграція? У нас така сама картина… І робити крайнім Мамая в цьому питанні, думаю, неправильно: у нього теж нелегке життя. Зараз «потягти» такий об’єкт просто нереально: щоб замінити лише саму покрівлю – мільйона не вистачить, такі зараз ціни… А загалом, я думаю, Полтава – цілком європейське місто!

Зінаїда Степанівна:

– Трошки, звісно, не дотягує наше місто до європейського рівня. Не все робиться так, як хотілося б. Але порівняно з іншими містами, Полтава – красиве місто. Є деякі огріхи, за які мера нашого треба було б спитати. Приміром, оцей зруйнований будинок в самому центрі. Каміння вже сиплеться на голову! Він же став просто небезпечним, скоро зовсім завалиться. Хай би вже розібрали його, якщо він нікому не потрібний… А в іншому я особисто претензій не маю, живемо нормально.

Неля Федорівна:

– Євроінтеграція і Полтава? Дуже гарне місто! Я живу тут років 20. Ми переїхали сюди з Чорнобильської зони, а до того жили в Харкові. Мені подобається тут. Знаєте, у великих містах народу багато, а тут – нормально, затишно. В Європі теж багато таких міст невеличких, затишних… Наша місцева влада старається, щоб місто було схожим на європейське, але поки що слабувато… Хоча в майбутньому, думаю, Полтава стане справжнім європейським містом.

Сергій МИКОЛЕНКО