Федір Моргун ще 20 років тому зробив геніальне пророцтво щодо Росії, яке, на жаль, справдилося

Федір Моргун

Так співпало, що 9 травня є 95-ою річницею від дня народження колишнього ветерана війни, який звільняв Україну від Донбасу до Карпат, керівника Полтавщини (1973-1988), першого міністра екології СРСР (1988-1989) Федора Трохимовича Моргуна (9.05.1924-7.07.2008).

Його ім’я як еколога, доктора сільськогосподарських наук, почесного академіка УААН, автора полтавського варіанту безплужного ґрунтозахисного землеробства і науково-популярних праць із цієї проблематики добре відоме не тільки фахівцям, але й широкій громадськості. Крім того, Федір Моргун – автор серії фундаментальних історико-публіцистичних книг про Другу світову війну: «Задовго до салютів. Правда про генерала Кирпоноса» (1994), «Безсмертна душа України» (1994, 1995), «Переорані покоління» (1998, 1999, 2001), «Прокляття війні. Слідами сфальсифікованої історії» (2001, 2004, 2005), «Хто і де зірвав бліцкриг?» (2006), «Сталінсько-гіт­ле­рівський геноцид українського народу: факти і наслідки» (2007, 2008, 2010).

8-9 травня 2019 року народи світу відзначають «зі сльозами на очах» 74-ий День Пам’яті й День Перемоги у Другій світовій війні

Остання гостропубліцистична книга Федора Моргуна витримала п‘ять видань, зокрема третє – під егідою Українського інституту національної пам’яті й четверте – на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України за програмою «Українська книга». Її можна порівняти з блискавкою, що висвітлює найпотаємніші закуточки нашої історії та наступним громом привертає увагу до прихованих ляльководів, яким так не хочеться з’являтися на суд людський і Божий.

 Федір Моргун
Федір Моргун

Автор – Федір Моргун, який дивом вижив під час фашистської окупації, був тричі поранений у боях за визволення України, виступав не стільки як очевидець грізних подій 1941-го й інших років Другої світової війни, скільки як об’єктивний дослідник-історик і навіть юрист, що робить ґрунтовний науковий аналіз цих подій, побудований на фактах, документах, працях вітчизняних і зарубіжних істориків, політиків і полководців. Він проводив прискіпливе розслідування трагічного періоду нашої історії, чинив власний Нюрнберзький процес над тими, хто вже був (і кого додав) на лаві підсудних, і виніс їм свій вирок.

У кінці 2010 року ми стали свідками резонансного висловлювання лідера тоді ще братньої країни Володимира Путіна. Нагадуємо, відповідаючи на запитання журналіста, прем’єр-міністр Російської Федерації заявив, що Росія здобула б перемогу у Великій Вітчизняній війні й без участі України. Зокрема він сказав: «…мы все равно бы победили. Потому что мы страна победителей. И более того, если мы посмотрим статистику Второй мировой войны, то выяснится, что – а собственно, что выяснится? – там это все есть. Наибольшие потери в Великой Отечественной войне понесла именно РСФСР. Это значит, что война выиграна, не хочу никого обижать, но в основном за счет ресурсов, человеческих и индустриальных ресурсов Российской Федерации…».

Історична полеміка думок колишнього міністра екології СРСР Ф. Моргуна з президентом Росії В. Путіним за дилемою: «Знищити слов’ян Гітлерові не дали війська Червоної Армії, народи СРСР і наші союзники» або «Війна виграна за рахунок Російської Федерації»? – була оприлюднена в київських виданнях «Селянська правда від Івана Бокого» (6 травня 2011 р.) та «День» (22-23 липня 2011 р.).

За роки, що минули, стало зрозуміло, що гра Путіна на пелюстках ромашки в «потрібну – непотрібну» («люблю – не люблю») Україну – це не просто обмовка про історичне приниження нашої держави. Його тирада про непотрібність України для перемоги у Другій світовій війні стала командою «Фас!» у розв’язанні в 2010 році психологічної складової гібридної війни Росії проти України, військово-кривава складова якої додалася 2014 року й триває досі. Але якщо тоді Україна для перемоги у війні йому була геть непотрібною, то чотири роки по тому вона для відродження імперії, навпаки, стала вкрай потрібною (навіть у пошматованому вигляді: анексований Крим, частково окупований Донбас, омріяна Новоросія).

Про таку трагічну можливість Федір Моргун попереджав сучасників у своїй книзі «Перепаханные поколения» (Білгород) ще в 1998 році: «Росія – це країна, яка зі всіх держав на Землі здатна завдати Україні найбільше втрат». Тоді, вирвавши цей рядок із контексту, колишній шеф КДБ В. Семичастний разом із істориком В. Масленніковим звинуватили Моргуна в розпалюванні україно-російської ворожнечі. Але Моргун, який слідом за сумлінням російського народу – О. Солженіциним – навіть думку про ворожнечу між нашими країнами вважав «божевіллям», далі пише: «Маючи вічну дружбу з нею, Україна може не боятися усього світу. Я абсолютно впевнений, що кожен українець повинен прагнути до вічної дружби з Росією, одначе, особливо підкреслюю, що процес цей повинен бути взаємним, точно так само треба ставитися до України.

Як коріння могутніх багатовікових дубів скріплює у моноліт ґрунт, що живить ці дерева-гіганти, і не дозволяє вітрам його видувати, а дощам вимивати, так і ми, слов’яни, повинні міцно триматися своєї ідеї вірності та дружби. Тільки за таким станом нам і нашим дітям гарантовано майбутнє».

Федір Моргун: уривки з книги

Віддаючи глибоку шану Перемозі над фашизмом, мільйонам жертв війни і переможцям, пропонуємо увазі читачів «Панорами Полтавщини» уривки з двох глав згаданої книги Федора Моргуна, що трагічно пішов із життя 7 липня 2008 року.

Задовго до принизливого вислову Путіна Федір Моргун дає відповідь на запитання: «Якою державною мовою говорили б народи колишнього Союзу (німецькою, японською, турецькою?), якби інтернаціонал вояків генерала Михайла Кирпоноса і народ України, завдяки Київсько-Полтавському побоїщу – найграндіознішій битві Другої світової – влітку-восени 1941 року ціною своєї смерті, каліцтва або фашистських концтаборів не зірвали гітлерівський бліцкриг і не допустили падіння Москви?», і робить об’єктивні висновки щодо внеску Червоної Армії, всіх народів СРСР і наших союзників у Перемогу над фашизмом.

Найбільша битва другої світової війни між Києвом і Лубнами обеззброює Гітлера на московському напрямі

У ставці Гітлера думки розділилися. Багато генералів і сам фюрер вважали, що на даному етапі бліцкригу, що загальмувався, треба здійснити перегрупування військ, розгромити армії Кирпоноса і оволодіти Києвом. Фельдмаршал фон Бок, а особливо генерал-полковник Гудеріан, навпаки, категорично наполягали на ще рішучішому наступі на столицю Радянського Союзу.

 Федір Моргун
Генерал М. П. Кирпонос.

Головне командування сухопутної армії всіма засобами прагнуло, використовуючи активну підтримку Йодля, переконати Гітлера в помилковості його думки. У оперативному зведенні від 10 серпня 1941 р. Йодль досить ясно переконував, що «в порівнянні з найважливішою метою – захопленням Москви – вся решта доволі заманливих оперативних можливостей сусідніх груп армій відступає на задній план». Він пропонував зробити в кінці серпня загальний наступ на Москву, маючи польові армії в центрі, а танкові групи – на крилах.

Головне командування підкреслювало, що боєздатність рухомих військ допускає їх введення лише у вирішальний момент операції, і вказувало, що для продовження операцій група армій «Центр», враховуючи умови клімату, має в розпорядженні лише два місяці: вересень і жовтень. Зусилля групи слід було направити на досягнення лише цієї мети. Всі інші часткові завдання, що не мають вирішального тактичного значення, не повинні були відволікати уваги від головного. «Інакше, – говорилося в пропозиції, – в групи армій «Центр» може не вистачити сил і часу на те, аби ще в цьому році знищити основну частину живої сили противника, а це повинно бути головною метою верховного командування».

…Гудеріан був викликаний до Гітлера, який намагався переконати свого головного танкіста терміново кинути всі сили на південь. Але і тут генерал дотримувався свого переконання і спробував висловити аргументи. Фюрер дійшов до істерики. Кричав, тупав ногами, загрожував розжалуванням і зняттям з посади. Гудеріан довго і терпляче вислухував ці погрози і поступився лише тоді, коли в істеричному крику господаря прозвучало й таке: «Я ж тебе значно підсилю за рахунок інших військових з’єднань. Упевнений, що ти зможеш швидше і краще за інших зробити цей похід на південь, а потім знову отримаєш Московський напрям». Після цього Гудеріан здався і завірив фюрера, що поставлене завдання виконає.

Сталін заборонив думати про відступ

Незабаром панцирні дивізії з гуркотом помчали на південь, піщані й запорошені смерчі заклубулися з-під гусениць німецьких танків, тягачів з гарматами і автомобілів, що рушили потужними колонами центральними, але в основному піщаними манівцями і лісовими дорогами Брянщини, Чернігівщини, Сумщини.

…Кирпонос і його штаб одразу ж оцінили навислу загрозу і шифровкою звернулися до Сталіна з проханням із метою врятування армії відступити з Києва. Верховний Головнокомандуючий назвав Кирпо­носа боягузом і панікером, заборонив і думати про відступ, вимагав стояти на смерть на зайнятих рубежах правого берега Дніпра.

Федір Моргун

Меморіальний комплекс пам’яті воїнів Південно-Західного фронту в урочищі Шумейкове Лубенського району.

Через декілька днів німецькі танки захопили Ромни і Лохвицю. Залишалося лише 40 кілометрів до старовинного міста Лубен, через яке проходила єдина, що залишилася, залізниця, котра живила наші війська зі сходу. Кирпонос знову просить Сталіна дозволити здати столицю України, вивести війська у бік Полтави й Харкова і зайняти оборону на річці Псел. Його знову, але зі ще більшим цинізмом, звинувачують у панікерстві й забороняють відступати.

…Фюрер наголошував: головне завдання німецьких військ – не допускати відступу Червоної Армії на схід. «Вирішальне значення повинно бути надане тому, щоб наші наміри напасти не були розпізнані… Основні сили радянських сухопутних військ, що знаходяться в західній частині Радянського Союзу, мають бути знищені в сміливих операціях за рахунок глибоких і швидких проривів танкових клинів. Відходу боєздатних військ противника на широкі простори російської території не можна допустити. Кінцевою метою операції є створення загороджувального бар’єру проти Азіатської Росії по загальній лінії Волга – Архангельськ».

Читачеві зовсім легко побачити, що Кирпонос усе робив усупереч намірам Гітлера і командирів німецьких військ, а Сталін діяв так, як того хотіли фюрер і його генерали. Вони мріяли почати війну раптово. Сталін це їм влаштував. Вони намагалися не допускати відступів наших військ на схід. Сталін і тут робив їм послугу за послугою…

А тим часом танкові армади генерал-полковника Клейста форсували Дніпро в районі Кременчука і, розбиваючи наші досить слабкі заслони, рушили через Глобине, Семенівку, Хорол Полтавської області на північ, назустріч Гудеріану, аби замкнути кільце в Лубнах і Лохвиці.

Це вже була смертельна загроза, і Кирпонос утретє просить дозволу відступити на схід. У цій останній телеграмі Сталіну він і його штаб зі всією прямотою чесних воїнів переконують, якими страшними будуть наслідки оточення. Адже армії перестануть отримувати пальне і боєприпаси, сотні тисяч поранених не можна буде відправити в госпіталі.

Цей документ не можна читати без валідолу. Але Сталін знову забороняє, принижує і ображає.

…Однак фатальний час настав. У лічені дні й години танкісти Гудеріана з півночі, а Клейста з півдня увірвалися до Лубен і Лохвиці. Клітка замкнулася 15 вересня. А наші ж війська через злочинну безвідповідальність Сталіна і раболіпство перед ним Генштабу не лише в цей трагічний день, а ще шість діб – до 21 вересня – перебували в Києві.

Цивільне населення столиці України з високим почуттям патріотизму й обов’язку виконало величезний обсяг роботи зі створення оборонних споруд. Київ був оперезаний кільцем протитанкових ровів, окопів, траншей, бліндажів тощо. Сотні тисяч киян добровільно йшли в народне ополчення. Війська Червоної Армії і ополченці стояли на смерть сімдесят днів.

Свідчення Гудеріана: німці програли війну в 1941 році в Україні

«У битві за Київ, що тривала до 26 вересня, було знищено декілька російських армій, узято в полон 665 тисяч чоловік, захоплено 3718 гармат і 884 танки. Але зате якою ціною!» (Итоги Второй мировой войны. – М.: Иностранная литература, 1957, с. 78). Автор цих рядків – генерал-полковник Гудеріан, який постійно потім твердив, що німці програли війну в битвах за Київ.

…Для завершення цієї історичної полеміки думок Путін-Моргун, зробити висновки з якої довіряємо читачеві, наведемо останні рядки з глави «Дорога ложка до обіду», в якій Федір Моргун дає оцінку ролі основних учасників Другої світової війни, зокрема – допомозі союзників по антигітлерівській коаліції: «…Якби армії Кирпоноса не затримали німців біля Києва, то крах міг би статися наприкінці осені, і тоді б нам допомога (союзників, – ред.) не зарадила. Та оскільки вистояти в 1941 році Червоній Армії вдалося, а американці здійснили подвиг біля Мідуею (розбили могутній японський авіаносний флот, – ред.), то все відбулося так, як відбулося, але втрати наші, хоча й величезні, могли б бути просто катастрофічними.

Гітлер у своєму прагненні знищити слов’ян міг би добитися мети, але, на наше щастя, йому не дали цього зробити війська Червоної Армії, народи СРСР і наші союзники».

На боці Путіна – короткочасна політична кон’юнктура, на боці Моргуна – наша вічна Перемога та героїзм у Другій світовій війні всіх народів СРСР, і глибока людська мудрість, подібна моралі відомої російської казки про те, як разом витягали ріпку і дідусь не образив жодного помічника навіть думкою про непотрібність його зусиль для загального успіху.

Підготував Володимир МОРГУН,

професор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка.

202 перегляди(ів)