3-balenko-28.09.2019

громадський туалет в Полтаві

Ольга мешкає в п’ятиповерхівці по вул. Баленка, 18. Озираюсь, і справді: боковим фасадом будинок №18 упритул наближений до паркової зони й відгороджений від неї невисоким залізобетонним парканом, який подекуди зламаний. До будинку веде вузенький тротуар, по обидва боки якого спокусливі зарослі чагарника.
— Ось ходімте, я вам покажу всі принади нашого сусідства з парком, — каже Ольга і веде мене до свого під’їзду.
Звичайна панельна багатоповерхівка, яких сотні. Права сторона будинку потопає в зелені, милує око дбайливими насадженнями квітів та декоративних рослин.
«А ви зайдіть отуди глибше й принюхайтеся!» — радять мені бабусі, які сидять на лавочці біля під’їзду. Я, дивлячись під ноги, відважно намагаюся зануритися вглиб хащів, та мене зупиняє різкий запах сечі й фекалій.
— Уявляєте, в яких умовах ми тут живемо! — жаліються сусідки. — Іноді кватирку неможливо відчинити, бо несе, як із дворового туалету.
— А погляньте, що у нас твориться під стінами будинку, — продовжує екскурсію місцевими пам’ятками Ольга. – Якби я знала, що ви сьогодні прийдете, я б зранку не прибирала. Я живу на першому поверсі й мало не щодня виливаю кілька відер води під стіни, щоб змити всі нечистоти. Ось вхід у підвал, отут вони прилаштовуються, отут за рогом ховаються… Іноді виливаю воду прямо їм на голови! Ходить в основному молодь. Он подивіться (показує на газон): покачалися, потопталися, понівечили мені всі гладіолуси, оправилися тут, он навіть трусики викинули, не пошкодували…