Коляд, коляд, колядниця…

Різдво в Полтаві

Після зустрічі Нового року наступне, не менш важливе для українців свято – Різдво.  В Україні вечірня трапеза 6 січня пов’язана із безліччю традицій і обрядів. Свята вечеря напередодні Різдва – урочисте застілля з обов’язковими 12 пісними стравами на столі, головна з яких – ритуальна кутя.

За старих часів на найпочесніше місце у хаті під іконами ставили дідуха (коляду), зробленого зі снопу пшениці або жита. Зараз його місце зазвичай займає ялинка, прикрашена іграшками. Перш ніж розстелити святкову скатертину, на столі розсипалися зерна пшениці, під скатертину на всіх чотирьох кутах підкладали головки часнику, щоб не впустити до столу нечисту силу. Посередині столу з’являлася багата кутя, лунали привітання на Святвечір…

Добрі традиції і прикмети радять не зустрічати Різдво у темному одязі, щоб не відчувати смутку увесь рік, а якщо під час приготування святкової вечері у вас падають продукти – на городі виросте багатий урожай.

Не менш важливий атрибут свята – різдвяне колядування. Це суто український звичай, коли молодь славить піснями народження Христа, господарів, бажає їм добробуту та міцного здоров’я. За це колядники отримують подарунки: цукерки або гроші.

Традиційно у піснях-колядках оспівувалася праця людини, добро, мир та справедливість. Тематика колядок у минулому була надзвичайно широка: тут були й розповіді з життя мисливців, і сімейні стосунки, і картини козацьких військових походів, і відтворення сцен праці селян. Нині, на жаль, окрім «Коляд коляд, колядниця, добра з медом паляниця…» наші дітки нічого проспівати не вміють. А може. вся справа в тому, що колядування нині перетворилось на таке собі святкове здирництво. Головне, що діти намагаються запам’ятати, це: «дайте, дядьку п’ятака, а п’ятак не такий, дайте рубчик золотий!»

Тож вивчивши ці магічні слова, наша молодь наввипередки вже звечора 6 січня, на Різдво, стукає у двері, вимагаючи «данину»… Причому, хоче не цукерок і печива, а саме грошей! Хоча колядувати у Святвечір дозволялося лише на Покутті (східна частина Івано-Франківської області). В більшості областей України (на Гетьманщині, в Центральній частині України, на Слобожанщині та Гуцульщині йшли колядувати після богослужіння, на саме Різдво. А на Західному Поділлі (Хмельницька та Тернопільська області) колядували взагалі на другий день після свята…

Ми вирішили дізнатися, як полтавці святкуватимуть Різдво? Чи дотримуватимуться православних традицій святкування? Чи пускатимуть у дім колядників? Що будуть їм дарувати? З такими запитаннями ми звернулися до випадкових перехожих. Ось їхні відповіді.

Валерій:

– Звичайно, ми намагаємося дотримуватися різдвяних традицій. Якщо нічого не станеться, то як і завжди, я напередодні навідаю маму, вона живе під Полтавою. Обіцяла хрещена прийти до діток… А те, що колядники ходять по хатах – це народна традиція, ніякого релігійного змісту я тут не бачу: ці дітки і хреститися, мабуть, не вміють… Якщо ці колядники – маленькі дітки, я позитивно це сприймаю. Але якщо приходять такі собі “лоби”, вищі за мене, – це вже неприємно, це вже нагадує просто заробляння грошей… У нас як заведено? Завчасно телефонують нам родичі, сусіди, запрошують наших діток, щоби прийшли до них, поколядували. А ми запрошуємо їхніх діточок, щоб навідали нас на Різдво… А якщо ніхто із знайомих не прийде, то перших 2-3 колядників пустимо, і досить! Бо для інших просто нічого не залишається. Даємо, зазвичай, цукерки, мандаринки. Правда, зараз на них така ціна, що дешевше – просто грошей дати…

Валентина:

– Будемо дома святкувати. Різдво – це сімейне свято. В церкву ми не ходимо. А святковий стіл накриваємо обов’язково. Намагаємося в основному пісні страви на стіл поставити. Я зроблю кутю, налисники, спечу пиріг яблучний… І колядників обов’язково пустимо! Скільки? Та скільки проситимуться – всіх пустимо! Пригощатимемо яблуками, цукерками, мандаринами… Може, й грошей дамо, таке ж нечасто трапляється, нехай дітки порадіють!

Валерій:

Валерій про Різдво– Я сам із села, із Шишацького району. Раніше ми часто з друзями на Різдво ходили по хатах, колядували, щедрували. Це так заведено, не ми його придумали… А тепер, коли виріс, уже якось незручно цим займатися… Я вчуся в аграрній академії, на 1 курсі, живу на квартирі. Батьки мої, звичайно, намагаються додержуватися традицій, хоча не дуже жорстко… До нас на свята обов’язково навідуються діти, колядувальники, щедрувальники, посипальники, співають колядки, щедрівки… І батьки дарують їм гроші. Цукерок зараз скрізь повно, вони дітям уже не цікаві… Справді, це виглядає як святковий заробіток, але що зробиш, це ж традиція…

Станіслав і Катя:

– Я сам із Полтави, а Катя з Херсона приїхала на канікули. Святкувати Різдво будемо обов’язково! За всіма правилами. На столі буде вишита скатертина, на ній 12 страв: кутя з ізюмом і маком, вареники обов’язково…. А далі – аби різноманітність була і на що вистачить грошей: може ковбаски якої купимо, ми посту, в принципі, не дотримуємося… Колядників теж пускаємо на поріг, бо колись самі такими були. Ви знаєте, в цьому є не тільки матеріальна сторона, тут є й виховний момент: дитина розуміє, що для того, аби її похвалили і пригостили, вона мусить вивчити і гарно проспівати того віршика. А крім того, всі ці обряди і традиції духовно збагачують людину. Ще один плюс для дитини, коли вона ходить колядувати – це спілкування з іншими людьми, воно додає сміливості дитині, розвиває впевненість у собі…

Галина:

– В нашій сім’ї завжди 6 січня – Святвечір, а 7-го ми розговляємося… В церкву якось не ходимо, але намагаємося дотримуватися правил, тож на стіл у Святвечір ставимо пісні страви: грибочки, салати, капусту квашену, вареники… А 7-го числа піст закінчується, і ми вже більш вільні у виборі страв… Хоча, чесно кажучи, постувати 40 днів у нас не виходить, бо онукам все одно потрібно м’ясне давати… Приходять до нас і колядники на Різдво, ми їх пригощаємо цукерками, печивом, гроші даємо. Ходять до нас, в основному, хрещені, але й інших діток пускаємо… Це ж свято, яке приносить радість! Тож чим більше колядників прийде, тим більше радості буде в новому році. У нас невеликий двоповерховий будинок, 10 квартир усього, тож пускаємо усіх. Так само і щедрувальників пускаємо 13 січня…

Микола Іванович:

– Ми виховання ще того, радянського. Тому, самі розумієте: святкуємо Різдво, але без фанатизму. І отого посту теж не додержуємося. Звичайний святковий стіл накриваємо, з випивкою, із салатом Олівьє. Ходять до нас і колядники. Ну що вам сказати: це безплатний театр! От на західній Україні – там справжні традиції, що йдуть із сивої глибини. А в нас… Як подивишся на наших керманичів, тих, які вчора були завзятими атеїстами, а сьогодні б’ють поклони, то й думаєш: хіба їм можна вірити? Це ж справжні перевертні! Він користується моментом, щоб «засвітитися», щоб люди повірили, та за нього проголосували… І в Росії те саме: Путін, колишній КГБіст, тепер навчився хреститися, цілуватися з Владикою, прямо святим став! Ну як можна це сприймати? Тільки фотографувати мене не треба! Я працюю там, де моє обличчя «світити» зайвий раз не бажано…

Сергій МИКОЛЕНКО