Активісти з Решетилівки повернули в комунальну власність майно вартістю два мільйони

Активісти… Люди, які всім і завжди заважають. Будь-якій владі. Люди з активною громадянською позицією. Їх небагато в нашому суспільстві, але саме вони зрушують з місця інертні державні системи, стукають у владні кабінети, шукаючи справедливості, здавалося б, у абсолютно безнадійних ситуаціях. Саме вони несамовито дратують чиновників, які не хочуть жодного землетрусу в своїй налагодженій, роками вибудуваній корупційній системі. Дехто з активістів намагається змінити поведінку людей, їхній світогляд, інші спрямовують зусилля на зміни законодавства. Але в будь-якому випадку їхня діяльність заслуговує на повагу, бо саме вони змінюють наше життя на краще. Саме про те, як такі стійкі активісти з Решетилівки повернули в комунальну власність майно вартістю два мільйони, наша розповідь.

Приватизовані разом із усім майном

Ця історія бере свій початок у далекому вже 1989 році. Тоді мешканці селища Решетилівки Дмитренко Л. П. та Дмитренко М. В. отримали ордер на державну квартиру, вселилися й зареєструвалися в ній. Вісім років жили вони у своєму багатоквартирному будинку й горя не знали. Допоки 2007 року не звернулися до Решетилівської селищної ради з клопотанням про приватизацію квартири. Їм відмовили. На підставі чого? Виявилося, що рішенням виконкому Решетилівської селищної ради від 23.07.2007 р. їхній будинок, як і кілька сусідніх будинків, уже приватизовані таким собі ТОВ «Агротехсервіс». Згодом людям повідомили: ТОВ отримало на зазначені будинки (а, відповідно, і на квартири в них) офіційний документ – Свідоцтво про право власності.

Такий поворот подій будь-якій нормальній людині може видатися злим жартом: ігноруючи Конституцію України, Житловий Кодекс, Закон «Про приватизацію державного житлового фонду» місцеві можновладці позбавляють людей права на приватизацію свого житла. Надворі ХХІ століття, а тут нахабно і цинічно всі будівлі, все майно разом із живими людьми (наче у середньовіччі) передають у приватну власність якогось «феодала»!

На переконання Дмитренків депутати Решетилівської селищної ради й члени виконкому скоїли злочин. Адже чинне на той час законодавство забороняло «прихватизацію» житлових будинків і квартир. Тому вони та інші постраждалі, яким відмовили у приватизації, звернулися до депутатів селищної ради (й особисто до тодішнього селищного голови В. В. Кузьменка), до обласної ради й облдержадміністрації, до міліції та прокуратури з проханням вжити заходів для повернення незаконного відчуженого («приватизованого») майна до обласної комунальної власності. Селищний голова відреагував дивним чином: порадив потерпілим позиватися до суду. І запевнив: одразу ж виконає будь-яке судове рішення. Він прекрасно усвідомлював, наскільки тривалою та виснажливою буде судова тяганина, тож не сумнівався, що позивачі не витримають нерівної боротьби і, зрештою, відступлять. Забігаючи наперед, зазначимо, що так воно і сталося. Лише одна родина Дмитренків (по-справжньому активних і небайдужих громадян) не відступилася і добилася справедливого рішення суду. Але якою ціною активісти з Решетилівки здобули цю перемогу!

Активісти з Решетилівки й «сліпа» Феміда, «німі» посадовці, «глухі» депутати

Під тиском скарг і протестів міліція (саме вона діяла на той час) таки порушила кримінальне провадження. Проте неважко здогадатися: замість справжнього розслідування була лише його імітація . Слідчі винесли 15 постанов про закриття провадження , які щоразу скасовував суд. Проте міліція за домовленістю з прокуратурою через деякий час знову й знову їх закривала.

Навіть людина, далека від юриспруденції, розуміє, що в цьому випадку має місце злочин за ознаками ст. 233 Кримінального Кодексу «Незаконна приватизація державного майна», ч. 4 ст. 190 КК «Шахрайство», ст. 367 КК «Службова недбалість». Але ті, хто повинен стояти на сторожі законності, упродовж 11 років чомусь цього вперто не хотіли помічати.І от нарешті постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2018 р. визнано частково недійсним рішення виконкому Решетилівської селищної ради 11-річної давнини, а також визнано недійсними й скасовано Свідоцтва про право власності на квартири й будинки. Таким чином у власність комунального майна Полтавської області (а саме у користування Управління майном Полтавської облради) має перейти майно на суму понад 2 млн. 311 тис. грн. Непоганий здобуток, чи не так? Невже такі гроші були б зайвими для облдержадміністрації?

Однак упродовж 11 років важкої, невдячної роботи з повернення будинків жоден депутат, жоден голова ради не те, що не сприяв у поверненні майна, а навіть не висловив готовності посприяти цьому! Хоча б хтось із можновладців бодай на словах щиро поспівчував постраждалим від правового свавілля! Ні. Повна тиша і байдужість…

Найганебнішим у цій бездіяльності є той факт, що навіть протягом останніх п’яти років після Революції Гідності, коли депутати облради й чиновники облдержадміністрації мало не щотижня під звуки державного гімну обіцяли: «душу й тіло ми положим за нашу свободу», вони не пропонували Дмитренкам жодної допомоги. Активісти з Решетилівкипідготували понад 50 листів, заяв і скарг. Але посадовці їх вперто проігнорували. При цьому всі вони достовірно знали: для того, щоб узяти участь у судовому процесі, Дмитренкам потрібно сплатити судовий збір, а також витрачатися на численні відвідування судів у Полтаві, Нових Санжарах, Харкові й Києві. Зверніть увагу на ще один факт: голова облради Біленький О. Ю. та його заступник Ханко А. М. – уродженці Решетилівського району, тож обидва добре знали про проблему й, на думку активістів, мали реальну можливість посприяти Дмитренкам.

Де ж логіка в мовчанні посадовців? Адже йшлося про повернення майна з незаконного володіння до обласної комунальної власності. Тож совість і зоровий глузд мали б спонукати депутатів обласної та Решетилівської селищної (тепер міської) рад усіляко (зокрема й коштами) допомагати Дмитренкам. Та справа в тому, що допомагати активістам – це нажити зайвих проблем. Тому ті, хто сидить на владних стільцях, їх тихо ненавидять. «Де вони, трясця її матері, взялися? Щоб його зробити, щоб відбити в них бажання бунтувати?» І випадків, коли з активістами вчиняють розправи, в Україні чимало…

Електрика – ваша, але стовп – наш!

До Дмитренків вирішили поставитися «по людські»: не бити, не погрожувати, а… відключити їм електрику. Справжньою знахідкою виявився… стовп. Звичайний залізобетонний стовп, який тримає електричні дроти. Виявилося, що квартира,  в якій мешкали  активісти з Решетилівки, була підключена до електромережі на стовпі, який належав тому ж таки ТОВ «Агротехсервіс». Електрик зазначеної організації, виконуючи вказівку керівника ТОВ, відрізав проводи, й одного літнього спекотного дня, повернувшись з роботи, Дмитренки постали перед фактом жити в умовах середньовіччя.

Їхні листи до депутатів селищної, районної, обласної рад, особисто головам цих рад, голові облдержадміністрації В. А. Головку не допомогли: вони були розглянуті формально. Допомоги скаржники не отримали. Жоден посадовець не те що «душу й тіло» не поклав, а навіть не прибув на місце події, не намагався підвестися зі свого крісла!

Не помітили цього ганебного факту й місцеві ЗМІ. Дивно: телевізор і преса постійно повідомляють нам про відключення електрики в помешканнях людей на Донбасі як про надзвичайну подію, про героїчні зусилля комунальників із налагодження систем життєзабезпечення тамтешнього населення. А ганебний, цинічний приклад морального впливу на активістів у Решетилівці не знайшов свого висвітлення й оцінки. Проте давайте задумаємося: чим відрізняються результати обстрілів бойовиків на Донбасі від подій у Решетилівці? У зоні АТО попадання в стовп могло бути просто випадковим, а в мирній Решетилівці – це свідома, заздалегідь спланована операція з метою морального знищення активістів та їхніх прихильників. Більше того, їм була оголошена справжня війна: щоб якомога довше потримати бунтівників у знеструмленому будинку, ТОВ навіть виставило охорону, яка фізично перешкоджала Дмитренкам під’єднатися до мережі сусідів.

Супротивник почувався абсолютно безкарним: адже цього протистояння ніхто не бачить, не чує і не реагує!

Про те, як поневірялися активісти з Решетилівки, можна розповідати довго. Фінал такий: Дмитренки жили без електрики протягом 6 (!) місяців і лише завдяки позитивному рішенню російського олігарха, власника «Полтаваобленерго», їм таки підключили світло від іншої мережі. Тож виникає запитання: хто ж більше дбає за добробут населення? Російський олігарх чи українські депутати й місцеві чиновники? Відповідь очевидна. Співати український гімн, приклавши руку до грудей – ще не показник патріотизму!

Активісти з Решетилівки: поліція з прокуратурою творять беззаконня

Як же сприйняли наші «гімноспіви» рішення Харківського суду щодо витребування «приватизованого» майна та повернення його до обласної власності? Їхню позицію видає один ганебний факт.

Оскільки майно до «прихватизації» належало до обласної комунальної власності, активісти з Решетилівки сподівалися на участь у суді та допомогу представників Полтавської обласної ради. Не зайвою була б і присутність у Харкові голови комісії Полтавської облради з питань бюджету та управління майном М. М. Бондаря та начальника Управління майном С. Т. Сагайдачного. Однак їхні сподівання виявилися марними. Ці органи своїх представників до господарського суду не направили. Ще ганебніше відношення продемонстрували депутати Решетилівської міської ради, представник якої заявив: «Ми заперечуємо (!) проти повернення майна з незаконного володіння». Нові керівники Решетилівської міської ради (секретарем обрано Дядюнову О. А.) думку своїх попередників не змінили. Вони як не бажали повернення майна, так і не бажають до сьогодні. Що це? Підтримка «своїх»? Кругова порука?

Звернемо увагу читача й на те, що свою ганебну роль у цьому важкому, складному процесі зіграла й прокуратура разом із поліцією. Адже в діях осіб, які підписували документи щодо «прихватизації», а саме вносили недостовірні відомості в документацію, вбачається склад злочину. Міліція/поліція під «мудрим» керівництвом прокуратури цього не бачить, і розслідує події протягом шести років, винісши 15 (!) постанов про закриття провадження.

Але ж якби, наприклад, інженер-проектувальник припустився 15-ти грубих помилок у документації на будівництво, він на другий день уже б не працював, його б одразу звільнили за низьку кваліфікацію. Адже через такі помилки може завалитися будинок! А тут не будинок, людські долі руйнуються – й нічого! Жоден працівник поліції чи прокуратури до відповідальності не притягнений…

Компенсувати збитки активістам і не подумали!

Звернемо увагу читача й на те, що з 27.04.2018 р. по сьогодні минуло сім місяців. Проте Управління майном Полтавської облради під «мудрим» керівництвом депутатів так і не спромоглося зареєструвати передане у власність майно. Тобто квартири й будинки юридично не мають свого власника й ніхто за їхній стан не відповідає. Такий невизначений стан абсолютно не хвилює й депутатів Решетилівської міської ради.

Громадські активісти, які упродовж 11 років підтримували Дмитренків, сподівалися, що керівники облдержадміністрації та обласної ради належним чином відзначать непересічні зусилля Дмитренків і досягнуту ними перемогу в інтересах обласної громади. Врешті-решт, чому б не відшкодувати Дмитренкам витрати, понесені під час тривалого й виснажливого процесу? Однак ці органи (хоча б для сміху) не вручили Дмитренкам навіть подяки чи грамоти на паперовому аркуші вартістю кілька гривень! А уявіть, що було б, якби прокуратура чи поліція, або та сама облрада повернули до комунальної власності майна на понад 2 млн. гривень? Та на другий день про це знала б уся Україна, а керівники цих органів одразу стали б героями з призначенням відповідних премій!

Замість післямови

Громадянське суспільство в Україні перебуває ще в дуже початковому стані. Ми лише вчимося бути відповідальними громадянами, дотримуватися правових норм. У нас практично відсутня довіра до державних інституцій. Ми сваримося одне з одним, у нас немає ресурсів, у нас кволі результати, нас перемагає влада навіть у дрібницях. Будь-яке рішення, яке йде на користь громаді, дістається колосальними зусиллями. Але погляньмо навколо себе: є серед нас небайдужі, активні люди, які готові боротися за те, щоб Україна вибралася врешті-решт із того болота, куди її засмоктують чиновницька байдужість, корупція, правовий нігілізм. Підтримаймо їх, або хоча б поспівчуваймо! Адже активісти – ще не означає «розбишаки». Просто іноді по-іншому в нас не виходить…

Юрій МОТОРНИЙ, адвокат,
Сергій МИКОЛЕНКО, журналіст.
На фото: злощасний будинок у Решетилівці, який депутати разом із людьми передали у власність «феодалові»; електричний стовп виявився теж власністю ТОВ «Агротехсервіс».