22 листопада 2020 року відбувся другий тур виборів Полтавського міського голови. Явка виборців була однією з найнижчих в Україні: трохи вище, ніж 25%. За попередніми результатами близько 52% тих, хто прийшов голосувати, підтримали Олександра Мамая, близько 47% – Сергія Іващенка. Чому полтавці, попри нищівну критику, все ж обрали Олександра Мамая?
Сергій Іващенко на своїй сторінці у Facebook визнав свою поразку та назвав її причини: «розгалужена і доведена система підкупу, цинічний підвіз та обман виборців». Проте на нашу думку є ще одна не менш важлива причина провальної передвиборчої кампанії як Сергія Іващенка, так і багатьох інших кандидатів.
Люди повстали проти технологічного хамства й бруду і обрали Олександра Мамая “назло”
Сила дії, як відомо, дорівнює силі протидії. Цей відомий закон Ньютона, очевидно, спрацьовує і в політиці. Й у виборчих кампаніях теж. Чим більше опоненти поливали брудом свого суперника на майбутніх виборах, колишнього мера Олександра Мамая, тим більше виборцям хотілося піти й проголосувати саме за нього. Назло! Бо те, що робилося Зе-прибічниками (та й іншими кандидатами на посаду міського голови), перейшло всі прийнятні межі суперництва, розумний глузд і елементарні правила пристойності.
Ще 20 років тому така груба й вульгарна пропаганда, як поширення фейкових листівок від імені О. Мамая із закликом «Розширимо Макухівське сміттєзвалище!» можливо, й спрацювала б. Але нині наші виборці вже навчилися «читати поміж рядків» і просто повстали проти технологічного хамства й бруду. Тож опоненти одержали цілком протилежний результат.
Неписані правила коректного проведення передвиборчої агітації говорять: рекламну кампанію слід будувати так, щоб применшити недоліки свого кандидата та акцентувати на його досягненнях і сильних сторонах. При цьому слід уникати приниження та образ конкурентів.
А тепер давайте проаналізуємо передвиборну боротьбу у Полтаві. Здається, що такої брудної агітації, як на цих виборах, ніколи не було.
Другий кандидат (точніше, його команда) зробили майже неймовірне, щоб відродити комунальне господарство міста. Про свої досягнення команда постійно нагадувала полтавцям. При цьому кожна стаття в газетах чи на сайтах починалася з того, як було погано раніше, за попереднього мера, і як стало гарно тепер.
Хотіли бути схожими на президента-коміка…
Та чи не найбільше бруду на своїх конкурентів вилила команда С. Іващенка. Сергій Васильович – успішний підприємець, будівельник. Це не якийсь блогер, який нічого в житті не вміє, окрім як теліпати язиком. Своєю працею, розумом, наполегливістю він досяг чимало, і нехай у нього за плечима немає політичного багажу, зате є досвід розбудови успішної компанії, роботи в команді тощо. Ось про це й варто було б розповідати полтавцям. Що ж маємо натомість? Суцільне поливання помиями усіх інших кандидатів. Згадаймо «лялькову виставу», яку влаштував на День міста штаб кандидата. Як не змушувала себе додивитися виставу до кінця, так і не змогла – було вкрай гидко. Половинка, Пітоненко, Папай та інші персонажі один поперед одного виставляли себе дурниками й негідниками. Певно, творці цього «шедевру» не тямилися від сміху та гордості за свою креативність. Мабуть, їм дуже хотілося бути схожими на «95-й квартал» і президента-коміка. Не вийшло.
Але справжнім «зашкваром» стала політична реклама з матюками, яку широко транслювали в Ютубі, соцмережах і т. д. Вона «викриває» О. Мамая, який нібито матюкається. Мій знайомий, який аж ніяк не є прихильником Мамая (навпаки, голосував за В. Зеленського й підтримував «Полтаві – зміни») одразу заявив: «Як Мамай матюкається, я особисто не чув, зате чув рекламу Іващенка. Після цього тричі подумаю, перш ніж голосувати за нього».
Ще одна знайома, 70-річна пенсіонерка, вирішила не брати участі в голосуванні. Та після того, як їй на телефон надійшла SМS про те, що поліція затримуватиме на виборчих дільницях пенсіонерів, які одержали продуктові набори від партії «За майбутнє», знайшла свій паспорт, пішла й проголосувала за О. Ф. Мамая. Нерозумна, скажете? Та ні, просто нерви не витримали: дія дорівнює протидії…
Обрали Олександра Мамая, бо він не “топив” конкурентів
Мені доводилося зустрічатися і з Сергієм Іващенком, і з працівниками його виборчого штабу. І якщо про Сергія Васильовича склалося загалом позитивне враження, то про працівників його штабу – геть протилежне. Дивує, звідки в молодих людей, які закінчили здебільшого полтавські виші й не мають ні належної освіти, ні досвіду, ні знань, стільки амбіцій та впевненості, що вони все на світі знають і роблять правильно? Мимоволі згадується вислів британського філософа, математика й громадського діяча Бертрана Рассела: «Проблема цього світу в тому, що дурні занадто впевнені в собі, а розумні люди сповнені сумнівів».
Не знаю, чи С. Іващенко особисто схвалював технологію поливання брудом конкурентів, чи, може, самоусунувся від цього процесу та повністю довірився малоосвіченим і малодосвідченим працівникам свого штабу, але факт залишається фактом: полтавці не довірили йому посаду міського голови. Певно, вирішили, що людина, яка не має професійної команди й оточує себе нікчемними вискочками, не зможе належним чином керувати об’єднаною територіальною громадою. Не допомогли ні десятки біл-бордів по місту, ні Ютуб, ні інші канали комунікації.
Зазвичай жоден політичний технолог не визнає свої помилки й «призначає» винними конкурентів, обставини і, звичайно ж, «нерозумних виборців». Тож хотілося б закликати політиків за будь-яких обставин не втрачати порядності та людяності. І вчити фізику: законів Ньютона ніхто не відміняв. Тоді й «нерозумні виборці» враз «порозумнішають».
Зінаїда МАТЯШОВА.
