Чи може одеська трагедія повторитися в Полтаві?

Одеська трагедія

Зазвичай загальна увага до питань пожежної безпеки й тотальні перевірки виникають лише після трагедій. От і цього разу після того, як сталася одеська трагедія Президент України В. Зеленський наказав провести перевірки в усіх закладах із масовим перебуванням людей, зокрема у школах, вишах та гуртожитках.

Одразу ж у Полтавській ОДА скликали засідання регіональної комісії з питань техногенно-економічної безпеки та надзвичайних ситуацій (Див. ПП: “У закладах освіти Полтавщини виявили понад 10 тисяч випадків порушення пожежної безпеки“). Його учасники бідкалися, що в навчальних закладах бракує засобів пожежної сигналізації, й вирішили провести перевірки протягом грудня.

Не важко здогадатися, що до приходу перевіряльників керівники закладів підстрахуються та зустрінуть їх, як належить. Недарма ж кажуть: поінформований – значить, озброєний.

Одеська трагедія може повторитися і в Полтаві?

Не чекаючи результатів тих перевірок, ми вирішили освіжити власні знання з пожежної безпеки і задуматися, чи може одеська трагедія повторитися в нашому місті?

Ще зі шкільної лави нам відомий так званий «трикутник вогню», який зумовлює процес горіння. Він складається з горючої речовини, джерела запалювання і окиснювача. Достатньо прибрати одну з цих складових, і пожежа стане неможлива в принципі. Кисень у повітрі завжди присутній, горюча речовина в навчальних кабінетах є скрізь, адже меблі, папір, різноманітний пластик із кабінетів і класів ми не повикидаємо. А от чи є джерело запалювання?

 Чи може одеська трагедія повторитися в Полтаві
«Трикутник вогню», який зумовлює процес горіння

Приміщення шкіл та вишів, де відбувається навчальний процес, не підпадають під категорію пожежонебезпечних (на відміну від деяких виробничих приміщень: деревообробних, малярних цехів, складів із хімікатами тощо). Тож якщо не брати до уваги варіант, що комусь захочеться смажити шашлики, розпаливши посеред аудиторії багаття, наявність відкритого полум’я в навчальних закладах (як джерела запалювання) можна виключити.

Але є ще так звані приховані джерела, що можуть спричинити пожежу. Приміром, перегрівання електропроводки, несправні електроприлади (електрообігрівачі) або навіть звичайні подовжувачі, якими часто користуються студенти й персонал, працюючи з комп’ютером. Якщо до такого подовжувача під’єднаний ще й обігрівач-калорифер (бо в приміщенні холодно), а проводи у подовжувача занадто тонкі — бути біді! Заради цікавості розберіть сучасний китайський подовжувач і погляньте, з чого він влаштований. Там три волосинки провідника і не факт, що навіть мідні, але написано: витримує, як і годиться, 1 кіловат!

З чого почалася одеська трагедія

Чи може одеська трагедія повторитися в Полтаві?
Внутрішній евакуаційний вихід із навчального корпусу зачинений на замок.

До речі, зараз уже відомо, з чого почалася одеська трагедія. За даними dumskaya.net така собі Т., завідувачка одного з відділень Одеського коледжу, після наради у директорки підійшла до свого кабінету, відчинила двері й побачила дим. Під вікном димів подовжувач, до якого були підключені комп’ютер і принтер. Вона могла запобігти трагедії, висмикнувши вилку з розетки, але замість цього просто замкнула двері на ключ і побігла шукати директорку… Запанікувала. Злякалася відповідальності. Пошуки директорки затягнулися, пожежної сигналізації в навчальному закладі не було, евакуацію ніхто не організовував. У деяких аудиторіях студентів навіть не сповістили про те, що відбувається…

Вогонь поширився будівлею надзвичайно швидко. Буквально через 20 хвилин після задимлення, яке побачила Т. у своєму кабінеті, полум’я вже охоплювало 700 квадратних метрів.

одеська трагедія
Лекційна аудиторія, розрахована на 125 посадкових місць. Угорі видно двері, які постійно зачинені.

Сучасні обігрівачі — конвектори, тепловентилятори, а на додачу електрочайники не є пожежонебезпечними. Але вони створюють додаткове навантаження на електропроводку, яка може не витримати, якщо вона слабенька. Ізоляція перегорить, станеться коротке замикання, і добре, якщо при цьому автоматика відключить напругу. Якщо ж автоматика не спрацює, проводи продовжуватимуть нагріватися, і врешті-решт спричинять загорання.

Якщо пожежу помітять запізно, ніхто гасити її не буде. Саме це підтвердила й одеська трагедія: навчальний заклад — не квартира, де господар кинеться рятувати свій крам. У громадській будівлі при надзвичайній ситуації стоси палаючих документів нікому непотрібні: горять — і чорт з ними! Ніхто не буде шукати вогнегасника, якого немає, ніхто не буде бігти до пожежного гідранту, в якому може не бути води або не виявитися пожежного рукава. Всі будуть бігти до евакуаційного виходу, що веде назовні. І отут настає найцікавіше.

Справа в тому, що всі громадські будівлі проектують з двома евакуаційними виходами, що ведуть зі сходової клітини до виходу назовні. Але один вихід практично завжди в таких будівлях виявляється зачиненим. Бо так зручніше для адміністрації. В кожному корпусі на виході сидіть вахтер, і весь потік студентів, учнів і персоналу прямує повз нього. Невже адміністрація буде наймати ще й другого вахтера для другого виходу? Звичайно, ні. Вона той вихід просто зачинить. Добре, якщо при цьому не забарикадує його всіляким непотребом і не повісить великий амбарний замок.

Чому навчила одеська трагедія полтавські заклади

В одному з навчальних закладів Полтави на одному з евакуаційних виходів поряд із навісним замком почепили записку: «Ключ у вахтера». Та хто у надзвичайній ситуації, в задимленому коридорі кинеться шукати того ключа і самого вахтера, який першим утече при пожежі?

Чи може одеська трагедія повторитися в Полтаві?
Внутрішній евакуаційний вихід із навчального корпусу зачинений на замок.

У деяких полтавських гуртожитках бабусі-вахтерші з благословення коменданта гуртожитку одні сходи перекривають узагалі. В такому випадку сторонні хлопці без перепустки, які увечері навідують своїх подруг, щоб піднятися на поверх, змушені завертати на прохідну і кланятися суворій бабусі, бо обійти її вже неможливо: шлях до єдиних сходів веде через «пост-контроль».

Сучасні навчальні заклади й гуртожитки — це будівлі І і ІІ ступеню вогнестійкості. Їх несучі й огороджувальні конструкції виконані з негорючих матеріалів — цегли, бетону і залізобетону. За нормами час евакуації з таких будівель — щонайбільше 6 хвилин. Незалежно від кількості поверхів! Причому цей час відведений для людини, найвіддаленішої від евакуаційних виходів, яка перебуває на верхньому поверсі.

Тепер уявіть собі гуртожиток коридорного типу в дев’ятиповерхівці, де на кожному поверсі зо два десятки кімнат. А сходи лише одні, бо другі перекриті. Правда, працює ліфт, та під час пожежі він може перетворитися на пастку: можна застрягти в ньому й згоріти живцем. Скільки ж потрібно часу, аби спуститися сходами людині, що живе в кінці коридору 9-го поверху, до виходу, якщо всі мешканці гуртожитку кинуться рятуватися? У 6 хвилин не вкладешся, це точно. Бо натовп на сходах на кожному поверсі нижче буде щільнішим. Помічено: при великій щільності натовпу люди спускаються вниз із меншою швидкістю, ніж піднімаються вгору. Цей парадокс має місце, коли щільність натовпу зростає до 7-8 осіб на квадратному метрі: люди дихають один одному в спину і не бачать, куди ставити ногу. Тому інтуїтивно рухаються вниз дуже повільно.

З навчальними корпусами, де розташовані великі аудиторії, ситуація ще гірша. Лекційні аудиторії, що зведені за принципом амфітеатру, розраховані на сотню й більше студентів, тож мають два евакуаційні виходи: вгорі і внизу. Але верхні двері завжди закриті. Чому? Знову ж таки, бо так зручно адміністрації. Якщо їх відчинити, студенти, які байдикують на гальорці, при нагоді тікатимуть через них, коли їм набридне слухати лекцію, а викладач повернеться до дошки. За нормами ж, час евакуації з аудиторій, читацьких залів, кінотеатрів становить максимум 2 хвилини. От і прикиньте, чи встигнете ви на випадок пожежі за 2 хвилини вискочити з аудиторії через нижні двері, в яких неодмінно утвориться пробка, і за 4 хвилини, що лишилися, пробігти по коридору 5-го поверху до сходів, спуститися вниз і вискочити назовні?

Одеська трагедія актуальна і для навчальних закладів Полтави

 Чи може одеська трагедія повторитися в Полтаві?
Зовнішній евакуаційний вихід одного з навчальних корпусів, який ніколи не відкривається.

Тільки не переоцінюйте свої можливості: ваші спортивні досягнення у стометровці тут ні до чого: окрім вас, до виходу будуть намагатися дістатися сотні таких, як ви. Тож замість бігу на нижніх поверхах доведеться пересуватися зі швидкістю черепахи — настільки буде щільний натовп! А на підході до єдиного виходу з корпусу — неодмінно пробка. Бо єдині двері — навіть двостулкові — не в змозі будуть ураз пропустити величезний людський потік.

От і гадайте, чи виправлять ситуацію перевірки, якщо деяким керівникам установ і освітніх закладів просто вигідно зачиняти половину евакуаційних виходів. Під приводом боротьби з тероризмом, наприклад. Вигідно й економити на опаленні, змушуючи співробітників приносити з дому електрообігрівачі.

Тож студентам полтавських вишів залишається сподіватися лише на Всевишнього, щоб, як кажуть, відвів і заступив… Бо «поки не буде закону про громадській контроль, з можливістю громадським активістам просто перевіряти протипожежний стан громадських установ, пожежі через хабарництво співробітників ДСНС, будуть і надалі». Таку думку висловив в Інтернеті Олег Панченко в коментарях до подій стосовно одеської трагедії, на сайті radiosvoboda.org/a/news.

Теж розумна ідея!

Сергій МИКОЛЕНКО.