Життєві усмішки до 130-ти річчя з дня народження вишневого генія

Остап Вишня

«Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх,
краще тому вік не сміятися»
Остап Вишня

Починаючи з другої половини минулого століття, в хатах більшості українців біля священного «Кобзаря» почали з’являтися «усмішки» Остапа Вишні. І це не дивно, бо в книжках Павла Губенка змучені українці знаходили своє щастя і справжній гумор свої прадідів, не зганьблений часами. Дослухавшись до Остапа Вишні, ви збагнете, що його гумор в усіх його проявах – це й гірка посмішка, і добра усмішка, й іскрометний сміх, і сміх крізь сльози, і жарт, й іронія, і пародія, і сарказм, і парадокс, і анекдот, і трагікомічний гротеск, і шарж, і каламбур, і циркові антраша, і сатиричний памфлет, і карикатурні гримаси, і… саме життя.

Про життя Остапа Вишні

Великий український сміхотворець Остап Вишня народився 13 листопада 1889 року на зіньківській Полтавщині. Якщо більшість дітей приносив лелека, то рудого Павлуся знайшла не хто інша, як Оришка. Яка саме? Ось як про це згадував письменник: «У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий, і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку…». І такого в житті полтавського гумориста було безліч. Варто лише почитати «Моя автобіографія» – чи не найкращий із автопортретів ХХ століття.

Остап Вишня
Молодий Остап Вишня.

Далі життя Павла було в професійному навчанні, але все ж, лікар за фахом, він волів писати. А перш за все – радіти життю. Навіть коли 1933-го Остапа Вишню запроторили до ГУЛАГу, він не втрачав оптимізму, писав, жартував. Там Остап Вишня проносив український дух. Із тих страшних часів життя на засланні він згадував так: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!» (1934 р.).

Остап Вишня — в’язень Ухтпечлагу.
Остап Вишня — в’язень Ухтпечлагу.

А ще стійким робила його любов. Другою дружиною письменника була відома тогочасна акторка театру Варвара Маслюченко, або просто Вишниха. Як згадує онука письменника, це була шалена любов, найвідданіша і найпристрасніша, яку можна тільки уявити.

Остап Вишня та його дружина Варвара Маслюченко
Варвара Олексіївна Маслюченко і Павло Михайлович Губенко.

Звідки взявся псевдонім Остап Вишня

Зараз у квартирі онуки Павла Губенка Мар’яни Леонідівни Євтушенко ціла кімната береже дух її великого діда: там перший телевізор класика, ще з величезною лінзою, меблевий гарнітур, письмовий стіл із дерев’яною реставрованою лампою, фото і колекція тарілок діда Остапа.

Остап Вишня та Максим Рильський
Остап Вишня з Максимом Рильсбким

Показує пані Мар’яна твори, написані після лихолітнього заслання, вони вже трішки інші, стриманіші, відцензуровані вже самим автором. Говорить, що особливо цікавими і щемливим є листування подружжя Губенків, яке ще не вийшло в світ.

Виснажений від приниження радянської влади, помер Остап Вишня на 67-му році життя.

Багато кого цікавить, звідки цей псевдонім – Вишня. «Та нізвідки, – пояснює вишнева онука, – просто поєднання слів, які так вдало характеризують справжнього українця.»

Остап Вишня
Остап вишня з улюбленим песиком Гаєм.

Власне, поштовхом до арешту письменника послужила розгромна брутально-ідеологічна стаття О. Полторацького «Що таке Остап Вишня». Так от, Остап Вишня – це щасливе життя, це чітко вималювані автентичні риси українців, це неповторна наша природа з рибою і кабанами, це рясна вишня і щира усмішка, це Україна.

Читаймо Остапа Вишню і радіймо життю

***

Остап Вишня із сином
Павло Губенко із сином. 1928 рік.

Є в Остапа Вишні такий собі малий прозовий жанр «реп’яшки», які досі повністю не видані. Один із них – до уваги читача.

Можна померти

(реп’яшок)

“Доки встанеш, доки дійдеш…”

В даннім разі роль Омелька з безсмертного “Мартина Борулі” талановито виконало Харківське управління округи зв’язку.

7 квітня 1925 року до названого управління було надіслано свідоцтво про хворобу (tbc) телефоністки Запорізької міської станції Гойденкової, щоб послати її на курорт.

16 січня 1926 року управління повернуло свідоцтво на Запоріжжя з таким написом: “За скінченням лікарного (?) сезону при цьому надсилається документ про хворість телефоністки Гойденкової…”

І все…

Можна було б іще й так написати, продержавши свідоцтво в себе років зо два:
“За скінченням телефоністки Гойденкової надсилаємо…” і т. д.

“Медлительной”, як писав про нас Іловайський, ми народ…

Дуже “медлительной”…

Ельчін САДАЄВ.

 

291 перегляди(ів)