Олексій Петренко: «Одні отримують задоволення від кави або чаю. А я — від збирання унікальних речей»

Олексій Миколайович Петренко за фахом будівельник, але любов до книги, потяг до прекрасного й шляхетного виявилися сильнішими й 1991 року круто змінили його життя.

У ТОВ «АСМІ», одному з найбільших полтавських видавництв, щотижня друкуються десятки газет, буклети, інша продукція, а також чимало книг: у середньому близько сотні найменувань на рік.
Це твори полтавських письменників і поетів, краєзнавців, доробки науковців (зокрема підручники, довідники), багато історичних видань, мемуари, передрук дореволюційних видань, художні альбоми тощо. Чимало з них цілком заслужено отримують відзнаки як найкращі книги зі своєї тематики.

Майже 10 років ТОВ «АСМІ» очолює відомий у Полтаві книголюб, колекціонер і меценат Олексій Миколайович Петренко. Його життєвий шлях – це яскраве підтвердження того, що яку б професію не обрала людина, доля мудро підштовхне її на ту стежину, де сповна можна розкрити свої здібності, талант, покликання. Олексій Миколайович за фахом будівельник, але любов до книги, потяг до прекрасного й шляхетного виявилися сильнішими й 1991 року круто змінили його життя.

«Не було більшої радості, ніж поринути в чарівний світ читання»

− Я народився в с. Лихачівка Котелевського району в звичайній родині, де батьки зранку й до вечора пропадали на роботі, не надто приділяючи мені час, − розповідає О. М. Петренко. – Вони виховували мене не якимись бесідами чи спільним дозвіллям (його в них практично не було), а своїм прикладом. Тоді такий був час, усі так росли.

− І Ви вільний час присвячували книзі…

− Цим маю завдячувати маминій сестрі, моїй тітці Наталії Каністратівні. Вона викладала українську мову й літературу в школі в сусідньому с. Шевечнкове за 5 км від Лихачівки. Щодня я долав 5 км до школи й стільки ж назад, а коли була злива чи завірюха, залишався ночувати в тітки. У неї була величезна бібліотека, і для мене не було більшої радості, ніж поринути в чарівний світ читання.

− І, певно, мріяли про власну бібліотеку. Коли вона у Вас з’явилася?

− У студентські роки почав купувати книжки. Але в часи суцільного радянського дефіциту знайти потрібне видання було непросто. Виручали букіністичні магазини, та особливо так звана барахолка.

− Скільки книг налічує Ваша бібліотека зараз?

− Близько 5 тис., із них дві тисячі про мистецтво.

Петренко
ТОВ «АСМІ» видало цілу серію −45 художніх альбомів «Художники Полтавщини».

«Було б прикро, якби ці книги не побачили світ»

− Дехто стверджує, що в сучасному світі книга вже не відіграє тієї ролі, що раніше. Ви ж своєю діяльністю доводите протилежне. Як народжуються книги?

− Це непростий процес, у якому задіяно чимало фахівців. Ще до того, як книга потрапить безпосередньо в друк, над нею, крім автора, працюють коректор, верстальник, дизайнер, художник… У кожної книги свій шлях до читача, своя тривалість підготовчого періоду. Інколи він розтягується до року чи навіть більше, бо виникають якісь непередбачувані обставини. Для нас головне – фахово й ретельно виконати всі роботи, не пропустити дрібниць. Життя книги зазвичай довше, ніж людське: вона живе кілька століть.

− Колись почула таку сентенцію: у радянські часи книжка коштувала дешевше, ніж пляшка горілки, а тепер навпаки. На жаль, зараз і справді книги дуже дорогі. Хтось, може, й хотів би купити книгу собі чи дитині, але не в змозі…

− Основна причина дорожнечі – зовсім не послуги видавництва, а ціна на матеріали, особливо папір. На сьогодні в Україні немає жодної паперової фабрики, увесь папір надходить з-за кордону переважно через посередників. Платити за нього доводиться в доларах. Як потужне видавництво ТОВ «АСМІ» має величезну потребу в папері. І змушене купувати його в кредит. Щойно розрахуємося з однією позикою, як доводиться брати нову…

− А тому заслуговує особливої вдячності те, що ТОВ «АСМІ» й Ви особисто видаєте деякі книги власним коштом.

− Якби ми цього не робили, ці книги ніколи б не побачили світ, і це було б дуже прикро. Наприклад, переможцем цьогорічного конкурсу «Краща книга Полтавщини» у номінації «Поетична збірка» стала книга Марії Бойко «Більше ніж любов», яку ми видали на благодійних засадах.
2005 року спільно з Полтавської обласною організацією Національної спілки художників України (голова – Юрій Самойленко) ми розпочали великий мистецький проект «Художники Полтавщини». Це серія художніх альбомів (на сьогодні вийшло 45 видань), присвячених окремим художникам. Це не що інше, як збереження творчої спадщини наших талановитих земляків.

У кожному альбомі викладено життєвий і творчий шлях митця та опубліковано репродукції його картин. Усе це відомі імена, однак самостійно профінансувати альбом вони не в змозі. Адже переважна більшість художників – незаможні люди. На жаль, творчість, талант не отримують гідної винагороди в Україні. На знак подяки за видання альбому художники хіба що дарували дві−три свої картини видавництву.

Колекціонер і благодійник

− Олексію Миколайовичу, Ви – знаний колекціонер творів мистецтва, почесний член На­ціо­нальної спілки художників Ук­раїни. Як зароджувалася й примножувалася Ваша колекція?

− Можна сказати, я прийшов до цього випадково. У 90-х роках я з родиною відпочивав у Криму. Звідти ми привезли картину тамтешньої художниці Наталії Муравської. Трохи згодом мене зацікавив своїми напрочуд реалістичними роботами миргородський художник Віктор Брикулець, я придбав кілька його картин. Потім просто зачарував видатний полтавський живописець, без перебільшення, знакова постать у мистецтві нашого краю Андрій Сербутовський. Мені була дуже цікавою його творчість: глибока, наповнена внутрішньою драматургією. Однак на той час Андрій Андрійович уже хворів, родина всіляко оберігала його й не дозволяла зустрітися з ним. Про те, щоб придбати картини, не було й мови! Роботи Сербутовського все ж з’явилися в моїй колекції, хоча й не зразу, й альбом-монографію про нього ми видали.

Петренко
7 листопада 2019 року. Церемонія нагородження переможців обласного конкурсу «Краща книга Полтавщини». Зліва направо: О. Петренко, поетеса М. Бойко, директор Департаменту інформаційної діяльності та зав’язків із громадськістю Полтавської ОДА В. Пилипенко, заступник голови Полтавської ОДА М. Білокінь

− І Ви були її співавтором…

− Так, дослідження життя й творчості заслуженого художника України А. А. Сербутовського написане двома авторами: істориком Олександром Білоуськом і мною. До речі, це видання здобуло друге місце в номінації «Арт-книжка» на щорічному конкурсі «Краща книжка України» у 2013 році.

А ще на знак пам`яті про художника я взяв участь в організації виставки «Андрій Сербутовський. Роздуми» у грудні 2018 року. Вона була присвячена 95-річчю від дня народження митця. А цього року підтримав встановлення на будинку, де він жив (якраз навпроти театру ім. М. Гоголя), меморіальної дошки.

− Те, що Ви постійно поповнюєте свою колекцію, можна теж розглядати як благодійництво. Адже це неабияка фінансова підтримка полтавських митців.

− На жаль, художники дуже потерпають від того, що їхні роботи мало купують. Тут усе взаємопов’язане: чим більше продав картин, тим більше можеш купити фарб чи полотна, а значить, більше написати нових. Це велика трагедія, коли творча людина не може реалізувати свій потенціал.
Коли я починав колекціонувати картини, купити роботи полтавських митців було непросто й вони були значно дорожчими, ніж зараз. Та десь після 2008 року почався ціновий спад. Інколи автори ладні віддати за безцінь роботи, над якими працювали тривалий час, однак покупців бракує. На мою думку, в Україні слід запровадити державну підтримку творчих людей.

22 листопада – відкриття виставки «Християнське литво»

− Ви берете активну участь в організації різноманітних виставок. Навіщо Вам цей зайвий клопіт?

− Я ж більше за інших розумію цінність, унікальність того, що маю, тому мимоволі хочу, щоб інші теж доторкнулися до цих реліквій. Це йде зсередини, це потреба така в мене: ділитися з іншими. Хтось каву постійно п’є, хтось чай, отримуючи від цього задоволення. А я збираю унікальні речі й потім роблю їх надбанням широкого загалу.

Картини з моєї колекції постійно демонструються на виставках. Я вже згадував виставку до 95-річчя від дня народження Андрія Сербутовського. Крім того, свого часу відбулася масштабна виставка «Український натюрморт», на якій були представлені 170 робіт 53-х авторів. Другим на черзі був «Український пейзаж», де демонструвалися 494 картини 68 митців різних поколінь і різних художніх шкіл. Виставка «Українська графіка» об’єднала 334 графічні роботи 48 художників. Після цього ми ще й видали три альбоми–каталоги зі згаданих виставок.

− Чудовий дарунок для поціновувачів українського мистецтва. Але ж Ваша колекція багатогранна, й Ви так само демонструєте на виставках у полтавських музеях листівки, історичні документи, фото, значки…

− Ви назвали, мабуть, лише п’яту частину моїх уподобань. Ще я колекціоную марки, естампи (гравюри) різних художників і різних періодів. Мене цікавить нумізматика і фолеристика: значки, медалі, ордени.

А ще кераміка, порцеляна й особливо різноманітні фігурки, гоголівські персонажі, орнаменти тощо. У радянські часи в Україні було близько 10 порцелянових заводів. Усі вони випускали продукцію, причому вона була оригінальною й неповторною, бо на кожному підприємстві були свої художники, які мали свій стиль. Зараз же залишився лише один чи, може, два заводи, решта знищені, їх уже не відновити. Україну заполонив китайський посуд: дешевий, уніфікований, одноманітний.

Також маю інтерес до всього, що стосується освіти: документи, фото, відзнаки, грамоти. Захоплююся пластикою – виробами з мідного сплаву. Техніка пластики застосовувалася при виготовленні натільних і церковних хрестів, ікон та інших виробів. Вона дуже давня й веде відлік ще з часів Київської Русі.
Принагідно зазначу, що 22 листопада в Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв імені М. Ярошенка) відбудеться відкриття виставки «Християнське литво», на якій будуть представлені унікальні предмети з моєї колекції, зокрема два хрести часів Київської Русі.

«Рано чи пізно передам у музей Котляревського»

− Колекціонування неможливе без глибоких фахових знань про предмет свого захоплення…

− Безперечно. Раніше це були виключно книги, які я шукав, придбавав та вивчав. Тепер допомагає ще й Інтернет, особливо якщо треба розшукати якийсь раритет чи поспілкуватися з колекціонерами. У моїй колекції є кількасот фотографій окупованої Полтави, які були придбані на аукціоні.

Петренко

− А взагалі як знаходите нові предмети для своїх колекцій?

− По-різному. Кожен предмет має свою історію і свій шлях до колекції. Нещодавно повернувся з Києва, де збиралися колекціонери з усієї України. Ми спілкуємося, щось продаємо, а щось купуємо. Ось, наприклад, придбав програму врочистостей з нагоди відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в м. Полтаві. (показує). Їй понад 115 років! Для мене постать Котляревського знакова. Коли я активно включився у видавничу діяльність, то однією з перших книг була саме «Енеїда» в подарунковій коробці. Крім «Енеїди», ми видали «Смачного від Енея».

Буваючи в Києві, відвідую так звані блошині ринки. На Петрівці дуже великий книжковий ринок, там люди продають і графіку, й фото, й листівки, причому недорого.

− Вони не розуміють цінність того, що продають?

− Розуміють, але не до кінця. Для них воно нецінне, а цінне для мене. Якось, риючись у різноманітному хламі на Петрівці, узяв до рук абсолютно нецікаву з художньої точи зору листівку, та коли подивився на зворотній бік, мало не онімів. Виявилося, що її підписала й надіслала батькові до Яремчі відома українська художниця Олена Кульчицька. Уявляєте? Подібні удачі бувають не завжди, та все ж трапляються. Я називаю їх «джек-пот».

− Бажання придбати унікальну річ, поповнити свою колекцію зрозуміле. Але ж Ви часто даруєте свої цінні надбання в полтавські музеї. Не шкода відривати їх від себе?

− Деякі речі дуже важко відірвати від себе, тому з деякими предметами своєї колекції я ще не готовий розлучитися. Ось ця програмка, яку я показував, вона ще побуде в колекції. Але рано чи пізно я передам її в музей Котляревського, бо саме там їй місце. Якщо я можу дозволити собі поділитися чимось із музеєм, то мушу це зробити. І відчуваю від цього неймовірне задоволення – навіть більше, ніж від поповнення своєї колекції.

Розмовляла Зінаїда МАТЯШОВА.

Від редакції. 15 листопада Олексій Миколайович Петренко відзначатиме красиву круглу дату. Тож від імені усіх читачів нашої газети (яка, до речі, теж друкується в ТОВ «АСМІ» й часто використовує як ілюстрації листівки й фото з колекції О. М. Петренка) щиро вітаємо колекціонера й мецената з цією подією та зичимо міцного здоров’я, енергії, натхнення, нових творчих успіхів та цікавих придбань.

На фото 1: О. М. Петренко.

Фото автора