Полтавський ляльковий театр – місце, де народжується казка

Є в Полтаві місце, де з однаковим азартом діти й дорослі бавляться… ляльками та поринають у чарівний казковий світ. Там добре всім, адже всіх, хто туди приходить, об’єднують щира віра в добро та намагання бодай на деякий час позбутися буденних турбот і разом з героями казкового дійства вирушити у захоплюючу мандрівку шляхами дитинства.

Таку дивну й неповторну атмосферу доброти для мешканців обласного центру та його гостей створюють у Полтавському академічному обласному театрі ляльок – одному з найстаріших в Україні. На відміну від класичного «дорослого» театру зі сталими сценічними традиціями, у лялькарів театральне життя плине інакше. Тут, на сцені і в глядацькій залі, одночасно панують дух казкової інтриги, в яку поринають глядачі, і щирі переживання за долю сценічних героїв. Інакше й не може бути, адже під дахом «дитячого» театру живуть невмирущі герої казок, у яких добро завжди перемагає зло і для яких немає нічого нездійсненого. Приміром, легким порухом чарівної палички вони можуть повернути час назад або перетворити жабу на чарівну принцесу, змусити звірів і птахів розмовляти людськими голосами…

Не секрет, що дива в ляльковому театрі трапляються не самі собою, а завдяки людям, які там працюють. Сценічна майстерність артистів-ляльководів дозволяє казковим героям полонити серця маленьких і дорослих глядачів, наповнити їхні душі добром і внутрішнім світлом. Але глядачам, як правило, доступна лише зовнішня сторона спектаклю. А до народження казки причетні не лише актори, а й режисери, художники, постановники та технічний персонал. У театрі всі знають, що будь-який спектакль не вдасться, якщо попередньо не створити ляльки. Вони – головні герої сцени. І, на відміну від акторів «дорослого» театру, до кожної нової вистави їх не гримують, а виготовляють із нуля за окремими ескізами.

Створюють казкових героїв представники специфічної професії, яка вимагає бездоганних технічних навичок, творчості, художнього смаку та безмежного польоту фантазії. Сценічних героїв до кожного нового спектаклю, над постановкою якого працюють десятки людей, готують так звані лялькарі: конструктори, столяри, бутафори, художники, швачки тощо. Перш ніж глядачі побачать улюблених казкових героїв на сцені, вони по черзі чаклують над ними у різних цехах.

Незадовго до Міжнародного дня лялькаря, який відзначають 21 березня, кореспондент «ПП» побував за лаштунками театру та на власні очі побачив процес створення ляльок.

Головний художник Полтавського академічного обласного театру Віктор Козуб, за його іронічним висловом, «грає в ляльки» ось уже 25 років поспіль. Він – єдина в театрі людина, яка відповідає за художнє сприйняття всього, що впадає в очі глядачам, коли вони переступають поріг театру.

Віктор Козуб.

– Процес виготовлення ляльок потребує неабиякої творчості, – каже В. Козуб. – Спочатку разом із режисером-постановником спектаклю ми розглядаємо всі варіанти створення казкових героїв: на яку вікову аудиторію вони мають бути розраховані, як повинні виглядати, визначаємо межі фантазії. Ляльку можна зробити класичною, а можна взяти дві палички, прив’язати на них кольорову стрічку й сказати дітям, що це, приміром, вовк. І, знаєте, вони повірять! До речі, ляльки для дитячих спектаклів та вистав для дорослих одні й ті самі, бо казка є казка. І в диво однаково вірять усі, хто приходить до нашого театру.

Художник-бутафор Анатолій Білокінь.

Коли ідею спектаклю обговорено й вирішено, якими будуть ляльки, художник малює ескіз кожного сценічного героя й передає в бутафорський цех, де чаклувати над ними починають художник-бутафор Анатолій Білокінь та бутафор Марта Безуля.

Марта Іванівна Безуля.

Обоє віддали театру понад 30 років свого життя. Спочатку вони виготовляють так звану габаритку – макет ляльки в натуральну сценічну величину, а вже потім беруться за їх виготовлення. До речі, технологія народження сценічних героїв із часом майже не зазнала змін. Так, голови майбутніх казкових принцес і принців, вовків і собак, драконів і пташок тощо бутафори спочатку ліплять з глини, потім переводять у гіпсові форми, які обклеюють папером (техніка пап’є-маше). Готову маску сушать, шпаклюють, для міцності обклеюють марлею і розфарбовують. Далі ляльці приклеюють перуку і передають конструктору Дмитру Полиці. Конструктор ляльок Дмитро Полиця.

Його завдання – «оживити» героїв вистави та зробити їх слухняними акторам-ляльководам. Конструктор розробляє механізми, які дозволяють ляльці синхронно з мовою актора відкривати рота, кліпати очима, плакати «мокрими» сльозами, слушного часу рухати руками та ногами.

Швачки Оксана Ґудзь (праворуч) та Лариса Полиця за роботою.

Коли механізм запрацює бездоганно, ляльок передають до цеху, де їм шиють сценічне вбрання. Тут усе наче в справжньому ательє. Одягають майбутніх героїв сцени швачки Оксана Ґудзь та Лариса Полиця. Щоб убрання казкових героїв приваблювало глядачів не лише кольором, а й фасоном, спеціально закуповують різні види тканин. Після кількох примірок, коли швачки переконуються, що ляльки одягнені в сценічні костюми саме так, як визначив художник, їх передають акторам театру, котрі вчать тих розмовляти, виявляти емоції, пересуватися сценою тощо. А в цей час у декораційному цеху художники-оформлювачі чаклують над художнім оформленням сцени. До кожної вистави виготовляють макет сцени в масштабі 1:10, розписують декорації, які перед тим виготовляють фахівці столярного цеху, готують ескізи афіш прем’єри тощо.

В. Козуб зауважує, що останнім часом фахівці все частіше звертають увагу на сучасні матеріали. Приміром, для виготовлення каркасів ляльок замість фанери й дерева можуть використовувати мідь чи алюміній. А самих ляльок, а також елементи їх одягу, декорації для сцени тощо виготовляють із нових сучасних видів поролону, які не деформуються й служать значно довше,ніж звичайний поролон. На заміну традиційній гуаші, до якої раніше додавали клей ПВА перед тим, як розфарбовувати ляльки, також прийшли сучасні фарби на акриловій основі.

Зараз у театрі готують новий спектакль під назвою «Кривенька качечка». Його режисер-постановник Олександр Іноземцев, який поставив уже понад півтора десятка казкових вистав, прагне не випустити з поля зору кожну дрібницю. Юні глядачі – найсерйозніші критики, котрі своєю безпосередністю і непідробним інтересом до всього, що відбувається на сцені, наче лакмус, реагують на найменші відхилення в творчому процесі. Тому в театрі дуже відповідально ставляться до народження чергової казки. А люди, котрі готують казкове дійство і віддали служінню театру по кілька десятків років, оформлюючи сцену і майструючи ляльок, споріднюються духом зі своїми сценічними героями, починають самі жити їхнім чарівним життям. І, наче чаклуни, продовжують творче довголіття своїх героїв. На радість усім, хто приходить до будинку, де народжується казка…

Олександр Брусенський
На фото внизу: Олександр Іноземцев.
Працівники бутафорського цеху А. Білокінь і М. Безуля. Фото автора
329 перегляди(ів)