Гіркий присмак від зустрічі з президентом

Президент у Полтаві

На кожну акцію, у якій бере участь Президент України, — чи церковний синод 15 грудні 2018 року в Києві, чи передвиборчий вояж країною — з кожної області виїздить 15 і більше великих автобусів із держслужбовцями, які потім дружно кричать: «Слава Президентові». Щось подібне відбувалося, коли Президент в Полтаві зустрічався з виборцями.

А скільки коштів платників податків витрачається на такі заходи? Для створення ілюзії прихильності до президента залучають також і продажних голосистих пенсіонерів (ціна 1000 грн), щоб кричали йому хвалу. А в кого інша думка, того можна і в потилицю виштовхати геть, як це відбулося 16 березня в обласному центрі на Театральній площі.

Президент у Полтаві продемонстрував нелояльність до інакодумців

Пройшовши цього дня через суворий пропуск на зустріч із Петром Порошенком, я все ж пронесла плакати зі словами «Полонені волонтери та їхні сім’ї забуті гарантом Конституції України» і «Мати полоненого волонтера просить слова».

Мого сина Бориса Місюренка, голову ГО «Самооборона Полтавщини», разом із Володимиром Матлашем і Віктором Калашніковим узято в полон сепаратистами 20 червня 2014 року як волонтерів. Із того часу ні їхня доля, ні місце перебування родинам невідомі.

Президент у Полтаві
На Театральній площі в Полтаві під зустрічі з Президентом я тільки-но підняла один плакат, аж чую по рації: «Справа плакат — скосити»

Ці патріоти добровільно вийшли на полтавський майдан, одними з перших почали возити гуманітарну допомогу бійцям у в/ч та на блокпости. Виконуючи ст. 65 Конституції України, вони стали на захист суверенітету нашої держави. У той час їхні вчинки підтримувалися обласною радою. Зараз же батьки, дружини і діти полонених забуті всіма, у тому числі й президентом.

Президент у Полтаві: «Справа плакат — скосити»

Так ось на Театральній площі я тільки-но підняла один плакат, аж чую по рації: «Справа плакат — скосити». Через секунду в моїй руці залишився шматок паперу, у який було вкладено мій біль, недоспані ночі, роки страждань і поневірянь.

Згодом підняла другий плакат — його спіткала та ж доля. Та материнську любов не подолати таким нікчемам. Я вийняла альбом із кольоровими фотографіями безвісти зниклих полтавців Юрковця Ігоря, Ткаченка Ігоря, Шевлюги Олексія і полонених волонтерів. І на всі боки почала показувати ці світлини й кричати: «Бездушні запроданці, побійтеся Бога! Ви ж можете опинитися на моєму місці». Нормальні полтавці мене підтримували, а місцеві тітушки конкретно пропонували піти геть, бо я їм заважаю.

До речі, була свідком того, як чоловіка поважного віку, який реплікою вголос заперечив словам президента, правоохоронці, яких було зібрано на площу перед театром, мабуть, більше, ніж звичайних громадян, миттєво повалили на спину і потягли геть.

На зустрічі з Президентом возять проплачених людей

Смішно і сумно було слухати президента, що 25 тисяч киян вийшли на Михайлівську площу 17 березня. Хіба він не знає, що на його зустрічі звозять проплачених людей? Невже ці гроші нікуди діти в нашій обікраденій державі?

Тут доречно згадати істину Божу:

Хто зійде на гору Господню?

Той, у кого руки невинні, серце чисте,

Хто не клявся душею даремно

Та не божився неправдиво.

А це вже слова поета Ігоря Губермана:

Мне жаль небосвод этот синий

Жаль землю и неба осколки…

Мне страшно, что сытые свиньи

Страшней, чем голодные волки.

Господи, наведи лад у нашій країні, якщо ми цього не можемо зробити самі.

Лідія Місюренко,

голова ГО «Союз матерів «Захист» у Полтавській області.

283 перегляди(ів)