Мовні невігласи перейменували Псьол на Псел

Усе своє життя знаю цю найчистішу на Полтавщині річку, яка має милозвучну українську назву: «Псьол». Її так називали з давніх часів, і ніколи ні в кого не виникала думка змінити її назву на якусь іншу, зокрема замінити дві українські літери «ьо» на літеру «е».

Після реконструкції автомобільного шляху Київ-Харків у 2019 році перед мостом через річку Псьол встановили дорожній вказівник з іншою назвою цієї річки: «ПСЕЛ». На фотознімку, зробленому ще до проведення тих дорожніх робіт, чітко видно напис українською мовою; хоч під ним читаємо зросійщений варіант, написаний англійською мовою – так, як пишуть у Росії. До речі, ще з часів колишньої радянської імперії, у якій державною мовою для всіх союзних республік була російська, широко використовувалася така практика: назви міст і сіл спочатку зросійщували, а потім записували їх англійською мовою: Кiev, Kharkov, Lvov, Odessa, Lugansk, Kremenchug, Mirgorod, Globino… І навіть зараз в Інтернеті часто зустрічаємо цей мовний рудимент. Щойно натрапив там на таку адресу: «Grebenka.com». Якась там Ґребенка. Але ж це місто Гребінка по Полтавщині!

Тож усі, хто зараз переїжджає через цю річку, дуже дивуються цьому «ново-введенню», яке впровадили державні чиновники, відцуравшись від рідного слова, спотворюючи історію рідного краю.

Добре пам’ятаю, як у колишньому СРСР велася трансляція важливої події – естафети Олімпійського вогню, його ніс бігун автошляхом Київ-Харків по мосту через річку Псьол. Тоді по всій тогочасній країні почули і побачили назву цієї річки: ПСЬОЛ.

У Державному обласному архіві Полтавської області (ДАПО) зберігається дослідження Л. В. Семергея «Історія Білоцерківки Решетилівського району», проведене у 1964−1965 роках, у якому вказується, що повз це село протікає річка Псьол…

А чи багато у нашій мові іменників та дієслів з «ьо»? Льон, дзьоб, льох, тьохкати, сьорбати… Ми ніколи не говоритимемо: «соловейко техкає», «вирощують лен», «сербати гарячу каву», «дзеб пташки». Вони – чужі для нас.

Звідки взялася назва Псьол?

Етимологія, яка вивчає походження власних назв, – наука, яка часто базується на домислах, а то й просто на вигадках тих, хто нею займається. Інколи «дослідження» етимологів настільки суперечливі, що викликають лише роздратування. Мова – жива, і вона розвивається за своїми законами.

То звідки ж виникла назва тутешньої природної красуні?

Кожен із її «дослідників» гадав-вигадував по-своєму. Спочатку, як вони стверджують, давні люди «псл»-икали (без голосних?!) і не було ані «ьо», ані «ё».

Цитую Вікіпедію: «Річка Псел (Псьол), давня українська назва – Пслъ, – уперше згадана в літописі Нестора-літописця «Повість минулих літ»1113 року».

А далі пішло-поїхало: чого тільки «знавці» не згадували: і давньогрецьку назву пселлос (темний), і слов’янські корені: піс, пъс, пес, пстрі (луки, вологе місце), і назви тварини пес (псел – псячий брід), і кабардино-черкеське пси (вода), а також писали, що це дуже давній гідронім, який, можливо, походить із часів, коли в I тис. до н. е. мешкали скіфи, і, нарешті вказували на його тюркське походження…

У 30-ті роки Псьол називали Псло, Гадяч – Гадяче, а Кременчук – Кремінчук…

Так чому ж у Вікіпедії в інформації про річку слово «Псел» стоїть першим, а слово «Псьол» записано в дужках після нього, а не навпаки?

Розгорнімо карту, яку було видано Центральною Адміністративно-територіальною Комісією при Президії В.У.Ц.В.Ку у 1932 році. Читаємо назву річки: Псло. Не Псел і не Псьол!

Наступна карта – 1939 року. І знову: «Псло». Цікавий історичний факт: упродовж цього 7-річного проміжку (1932-1939 роки) змінювалися також назви сіл та міст. (Звісно, у народу ніхто не питав дозволу). Назви на карті 1932 року були зовсім іншими, ніж нині: Лубні, Кобиляки, Гадяче, Кремінчук, Манжалія, Ромен, Градизьке, Путивель, Н-Сенжари та деякі інші. Слово «Остап’є» писалося в той час без апострофа. У 1939 році ще залишалися деякі ці назви, зокрема Конотіп. То був мовний слід Російської імперії (коли Україна ще входила до її складу).

А як швидко назви змінилися у передвоєнні роки! Зрозуміло, що повертати зараз ті назви недоречно. Народ живе з ними і з назвою річки Псьол також.

Змалечку, коли я проживав до 1956 року у селі Вельбівка, що біля Гадяча, майже на березі цієї річки, я звик до її назви Псьол – так називали її люди (не Псло). З такою назвою вона закріпилася у пам’яті народу. У творах Олеся Гончара, Остапа Вишні, Олени Пчілки, Панаса Мирного, Андріана Кащенка, Юрія Мушкетика бачимо єдину назву: Псьол!

У 2006 році у доповіді Можарова Т. М. «Про топоніміку Кременчуцького краю» на математичній науково-практичній конференці, присвяченій 435-річчю заснування міста Кременчука, вказується назва річки: Псьол.

Підстав для перекручування новітніми «знавцями» назви річки зовсім немає. Відсутнє й обґрунтоване переконливе пояснення. Невігласи плюнули у мовне джерело – змінили в Україні назву цієї річки на Псел.

У правописі російської мови у літері «ё» часто вгорі дві крапки не ставлять – пишуть: «е», однак її читають як мякий знак [ьо]. Тож назву нашої річки росіяни можуть писати як «Псёл» або ж «Псел». Але вони ніколи не напишуть «Псэл», бо такої річки немає взагалі!

За теорією перекладу, власна назва російською мовою з буквою «ё» перекладається українською з «ьо» а не «е». Українською мовою ми записуємо російські прізвища Королёв, Журавлёв, Шмелёв, які містять літеру «ё», так: Корольов, Журавльов, Шмєльов (а не Королев, Журавлев, Шмелев).

Як бачимо, правопис двох мов різний: росіяни пишуть: «Псёл» (або «Псел»), а українці – «Псьол». Хоч звучать ці назви однаково.

Скільки разів у Російській імперії царі й царедворці своїми циркулярами забороняли писати і читати українською мовою! Був час, коли Бєлгородська область (нині територія Російської Федерації), звідки витікає річечка Псьол, входила до складу України. Тож на всій її протяжності назва цієї річки залишалася одна: українською − Псьол, а російською – Псёл (Псел). Такою вона мусить залишатися у цих мовах.

Не забуваймо, що карти (як і шкільні підручники) колишнього СРСР складалися у Москві й писалися російською. А потім перекладалися на мови «союзних республік». На тогочасній карті «Полтавская область» російською мовою назву цієї річки друкували з буквою «ё»: Псёл. (У десятках походів, які я проводив з учнями по рідному краю, люди всюди називали її Псьол, а не Псел. І напис перед мостами був українським: Псьол).

Усе – логічно, і нічого дивного, незрозумілого тут немає. На жаль, цього не втямили новітні «знавці». Вони не поставили дві крапки над «е», бо тоді б назва була російською, наче на території Росії. Але й не вказали української назви.

У Росії назву річки Псел пишуть по-українськи

Погляньте на «оновлену» гідрографічну карту України, яку виставили у Вікіпедії у 2020 році, і переконайтеся, що вона – підтасована.

Диво з див! У верхів’ї річки, яка протікає в Бєлгородській області на території Росії, її назва написана українською мовою: Псьол, а нижня її частина, яка протікає в Україні, – російською (Псел). Перестаралися!!! Бо так хотіли запопадливо, по-холуйські, догодити імперії, що побоялися заглянути через міждержавний кордон і побачити там нашу українську назву. Це є ще одним свідченням того, що саме так називалася наша річка. Мовне невігластво? Бо в Інтернеті є інформація про те, Псел бере свій початок у Білгородській (а не в Бєлгородській) області РФ.

Зробили це поспіхом. Імовірно, що це зло вчинили не без втручання «старшої сестри», за її вказівками. Є чіткі ознаки мовної агресії. Змінили лише одну букву у слові, й воно перестало бути українським.

Ніхто з нас уже не дивується, що північно-східна сусідка, держава-агресорка впродовж сторіч загарбувала чужі землі, поневолювала інші народи, підтасовувала історичні факти. Привласнення чужого – її споконвічна практика. Це – незаперечна істина.

I тепер перед мостами стовбичать вказівники, які щодня бачать сотні тисяч людей (не лише водії, а й пасажири), які користуються автотранспортом…
Тож радітимуть агенти «рускава міра», тикаючи пальцями, коли побачать на автошляху Київ-Харків напис «Псел» (для них це – «Псёл»). Але ж Україна – не Росія!

Знущатися над мовою народу та його історією ніхто не має права! Якщо ж історична назва річки Псьол продовжує побутувати у мовленні українців, які проживають на Полтавщині й Сумщині, то навіщо їм нав’язувати іншу назву?

Потрібно негайно внести зміни у Вікіпедію: записати назву правильно! І також очистити усі географічні карти, які заражені цим «мовним вірусом»!

Закликаю владу (якщо вона чує): Поверніть Пслу його історичну назву!

Звертаюся до науковців Національної академії наук України, філологів провідних університетів, письменників, шанувальників української мови.

Звертаюся до користувачів Фейсбуку з проханням поширити моє звернення у мережі.

Захистімо і збережімо наше рідне, народне, українське слово!

А тутешні люди, як це робили їхні діди, прадіди і прапрадіди, продовжуватимуть називати свою рідну річку милозвучним словом Псьол, а не чужинським Псел. І кожнього літнього спекотнього дня ми чутимемо закличні бадьорі дзвінкі дитячі голоси: «Ходімо на Псьол купатися!»

Жителі Валикобагачанського району ще пам’ятають, що на правому березі річки Псьол біля села Герусівка був ресторан «ПСЬОЛ». А ще є санаторій із такою назвою. Загалом у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій можна побачити 33 підприємства з назвою «Псьол».

Англійською мовою назву річки Псьол правильно писати: «PSIOL», а не «PSYOL», згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року.

Олександр МАТВІЄЦЬ,

учитель-краєзнавець