Сергія Даценка били за те, що вчився грати на гармошці

Сергій Даценко

Нині 68-річний мешканець Шилівки, що на Зіньківщині, Сергій Даценко, досконало володіє гармошкою, баяном, акордеоном та іншими інструментами і очолює одразу три фольклорні колективи.
Ще в дитинстві навчився грати краще за братів, які намагалися стримати потяг до музики.

– Мій батько грав на гармошці, вони із другом ходили разом парубкувати «на чужу», тобто в інше село, – згадує Сергій Степанович дитинство. – Уміли грати по одній мелодії – один – «Краков’як», інший – «Наречушку». Так вони і грали по черзі, передаючи гармошку один одному, всю трикілометрову дорогу до того села і там у компанії. Але цього вистачало, щоб кожного вважали неабияким музикантом.

Найстарший мій брат, який народився 1934 року, купив тульську гармошку, виготовлену на замовлення. Тоді мені було 6 років. Доки брати були у школі, я брав гармошку і «пиляв». Приходять і б’ють мене за те. Але як не били, поки вдома нікого не було, я підібрав перші мелодії, навчився грати «Светит месяц». Потім пішов до першого класу і приходив додому о 12-й, до повернення братів лишалося 2 години. Але вони приходили і все одно били. Казали, що помічали, як гармошка лежить. Але ж я клав її точнісінько так, як було! Виявилося, брати мамину волосину клали зверху. Та скільки не били, як не забороняли – я став грати найкраще в сім’ї. Тепер граю і на гармошці, і на баяні, і на акордеоні.

Сергій Даценко вступив до музичної школи заради поцілунку

У ті часи жива музика була у великій пошані, та й потужної звукопідсилювальної апаратури в сільських клубах не вистачало. На танці у клуб села Велика Пожарня, де жили Даценки, дітей не пускали. Але для Сергія, який грав на гармошці, двері були завжди відчиненими.

Сергій Даценко. гармоніст з Полтавщини
Гармоніст Сергій Даценко.

Клуб цей зберігся й понині, років зо три тому жителі села, в тому числі й колишній Сергій Степанович, зробили там ремонт. Але офіційно клуб ніде не «числиться» і цього року навіть не бере участі в районному конкурсі-огляді самодіяльності. Хоча насправді працює, і завідувачка активно працює над урізноманітненням культурного життя односельців. Сергій Степанович хотів би «приписати» один із колективів, які очолює, до клубу свого дитинства, але поки що це не вдалося.

Після 9 класів Сергій Даценко вступив до Охтирського технікуму. Жив на квартирі у будинку бабусі, яка мала доньку й онучку. Онучка Люда вчилася грати на акордеоні в Охтирській музичній школі.

– Я дуже хотів, – зізнається Сергій Сте­панович, – щоб вона мене поцілувала. «Вступай до музичної вчитися на акордеоні – тоді буду тебе цілувать і все інше робить», – відказала на мої залицяння. У музичній я відучився місяць, доки не отримав від Люди все, що хотів. А потім непотрібні стали мені ні Люда, ні акордеон.

А згодом я став грати на різних язичкових інструментах, почав перекладати ноти для акордеона на баян. І акордеон мені купили батьки дуже солідний – «Вельтмейстер», пізніше я віддав його молодшому братові Олексію.

Призвали на службу. Каптером (по-цивільному – комірником) учбової роти був хлопець із Зінькова Сергій Храпач. Зараз він уже пенсіонер, усе життя працював учителем по класу баяна у музичній школі. Ми познайомилися, він мене вивів на вищий рівень гри, залучив до самодіяльності, служба стала, наче мед.
Дружимо з Сергієм і часто спілкуємося й понині.

Також у армії Сергій Даценко опанував професію журналіста, пи­сав статті до всесоюзної газети «Красный воин». Потім часто писав статті до районних і обласних газет Полтавщини під псевдонімом Сергій Вєтров.

Закохався, почувши голос по радіо

Після закінчення технікуму Се­р­гій Даценко приїхав у районне управління сільського господарства. На вибір запропонували 4 кол­госпи. Осідлав «Яву» – і вперед. Вибрав «Шлях до комунізму» села Ставкового на Зіньківщині. Про село говорили віршами: «Є на Зіньківщині село Ставкове. Життя в ньому гарне, радісне, нове». Почав трудову діяльність інженером із техніки безпеки, невдовзі став наймолодшим головним інженером у області. Був головою і заступником голови колгоспу. Потім де тільки не працював, навіть директором спільного українсько-болгарського підприємства.

Катерина, перша дружина Сергія Степановича, відійшла у вічність 12,5 років тому. Була дуже співучою. Майбутній чоловік її голос уперше почув у дитинстві, коли їздив у гості до її брата-музиканта. А вже коли навчався в технікумі – по радіо, вона наживо співала зі студії Охтирського радіовузла. Почувши голос, Сергій одразу закохався, потім акомпанував їй на акордеоні. Одружилися вони, коли той приїжджав у відпустку з армійської служби.

Донька живе в Полтаві, має 5 дітей і 2-річну онуку.

– Після смерті першої дружини я одружився з подругою, яка допомагала її доглядати. У неї – двоє дітей, онуки. Якщо збираємо всіх дітей і онуків до хати, на дві доби в хаті – надзвичайна подія. Тоді відчуваю, що це – справжнє багатство. Але мій організм стільки шуму й уваги більше двох днів поспіль уже не витримує.

Гармоніст Сергій Даценко: «Збираємося, коли треба, репетируємо, де вдасться і їдемо, куди запрошують»

Сергій Степанович Даценко ніколи не займався музикою професійно. Змінював роботи й місця проживання, але повсюди без нього не обходилися у художній самодіяльності. Тим більше – на будь-якому святі, будь то весілля, хрестини чи відкриття полювання. Музикант дружить із численними колегами по фольклорній музиці, наприклад, із квартетом «Гетьман», керівником квартету Петром Зайцем і його батьком, вони родом із сусіднього села Дамаска.

гармоніст Сергій Даценко
«Зіньківчани» на Сорочинському ярмарку.

Зараз Сергій Да­ценко керує трьома колективами. Най­біль­ше полюбляє грати українські народні пісні та естрадні своєї юності, яка припала на 70-ті. Та­кож – численні танці: «Польку», «Кра­ков’як», «Карапет», «Во саду ли…», «Яблучко». Ця музика і стала основою репертуару «Зіньківчан» і «Тальяночки».
У ансамблі «Тальяночка» два гармоністи, бубніст і барабанщик.

– «Тальяночку-2» ми створили завдяки бубністу, якому зараз 83 роки. Я знайомий із Ланою Вєтровою, керівником Національного реєстру рекордів України. Познайомилися, коли вона приїжджала фіксувати найвищу живу ялинку України, яку прикрашають на Новий рік.

Я виконую ще й обов’язки громадського екологічного інспектора, тому допомагав Лані вимірювати зіньківську ялину. Пізніше зателефонував із пропозицією внести до рекордів «Тальяночку» й найстаршого барабанщика. Лана відповіла, що справді рекордним буде ансамбль, коли поміняти молодих музикантів на старших.

Так з’явилася «Тальяночка-2»: 65-річний гармоніст, я теж на гармошці, 84-річний бубоніст і 90-річний барабанщик. Можливо, в нас – найстарший фольклорний ансамбль України, Лана недавно відповіла згодою і буде нас фіксувати.

Про гурт “Зіньківчани”

У гурті «Зіньківчани», який утворився навесні 2018 року, десяток музикантів: 4 гармоністи, 2 ба­ра­банщики, 2 перкусіоністи з бубнами, перкусіоніст-ложечник, пер­ку­сіоніст-пляшечник, сопілкар. Перший заступник керівника гру­пи – Володимир Цілуйко (гар­мошка, м. Охтирка), заступник – Ми­кола Петренко (гармошка, м. Зі­нь­ків), також у постійному складі Анатолій Глоба (гармошка, м. Ох­тирка), Олексій Гопко (гармошка, с. Чернеччина), Григорій Рижий (бубон, с. Лютенські Будища), В’ячеслав Кріпак (бубон, с. Ставкове), Сергій Падун (барабани, м. Зіньків), Ми­хайло Лисенко (барабани, с. Та­ра­сівка) та Петро Удовиченко (сопілка, вокал, с. Удовиченки).

Сергій Даценко
А це музиканти виступають на ринку.

Керівник грає на пляшках, ложках та будь-якій перкусії, що потрапляє під руки, опановує сопілку. Зібратися до купи музиканти встигають за 3–5 годин. Грають на гармошках ручної роботи, ціна яких – 35–100 тис. грн.

– Коли я запросив гармоніста з Охтирки, той сказав, що у нього є ще двоє друзів-гармоністів, які бажають грати, – про колектив Сергій Даценко розповідає із особливим запалом. – Я поїхав до Охтирки, послухав, як ті хлопці грають, і запросив до нас. І пішло-поїхало. Нас почали запрошувати на Дні сіл Зіньківського району, День міста Зінькова, на День гончара в Опішню, фестиваль Бузкового гаю в Диканьку. Тепер готуємося виступати на фестивалі «Грай, гармошко», який у три етапи (районний, обласний і всеукраїнський) відбудеться в Зінькові цього року. Постійні репетиції непотрібні, бо всі ми – музиканти з великим досвідом. Досить лише зігратися – і ми готові виступати.

“Зіньківчани” грають від щирого серця й відмовляються від грошей

Усі три колективи існують самостійно, без прив’язки до клубів, будинків культури чи інших установ. Збираються, коли треба, репетирують, де вдасться і їдуть, куди запрошують. Коли минулого літа звернулися до обласного відділу культури з пропозицією виступити на Сорочинському ярмарку, там відповіли, що виступатимуть тільки колективи районних будинків культури. Тож довелося записатися до програми Зіньківського РБК, щоб отримати 15 хвилин для виступу.

Сергій Даценко і "Зіньківчани"
«Зіньківчани» запалюють на День Зінькова 8 вересня 2018 року.

«Зіньківчани» грають переважно веселу музику, їх виступ – свято для глядачів незалежно від того, які вони мають смаки. Тому одне із захоплень колективу – виступи на центральному ринку Зінькова. Послухати приходять люди не лише з міста, а й приїжджають спеціально з сіл району і навіть із Сумщини. Музиканти категорично відмовляються заробляти на цьому і гроші беруть лише за виступи на корпоративах, весіллях, ювілеях та інших приватних заходах.

– Ми граємо від душі та щирого серця, – під оплески і притупування вклонявся Сергій Доценко минулого літа. – Раніше були випадки, коли люди самостійно приносили картонну коробку та складали туди гроші. Але ми вимушені були роздати їх назад. Тож щиро запрошуємо вас, люди добрі, приходьте на ринок та слухайте нашу музику на втіху. Будемо раді вас бачити!

Запросити «Зіньківчан» можна, зателефонувавши Сергієві Степа­но­вичу Даценко за номером 095 465 57 61.

Олег ДОЛЕНКО.

 

737 перегляди(ів)