Справжня містика: на місці, де поклонялися давньоруським богам, не стоять церкви

Свиридівка – нині невеличке село за 19 км від Лохвиці. На його місці підтверджено існування поселень Черняхівської культури, скіфів і Київської Русі. А ще тут дивовижна енергетика й відбуваються дивні речі – справжня містика.

Особливим у цьому плані є місце, де було саме городище і де поклонялися руським (підкреслимо: не російським) богам. Християни збудували тут церкву, та вона… провалилася в урвище. Сьогодні місцеві активісти хочуть привабити до Свиридівки туристів, учених, зберегти археологічну спадщину.

Княжий двір був оточений урвищем, валами і частоколом

Щодо розташування міста Римова, яке існувало в Київській Русі в Х–ХІІ століттях, існує понад десяток гіпотез. Воно вперше «засвітилося» в писемних згадках 1094–1097 років, а після монголо-татарської навали про нього більше не згадувалося. У «Літописі Руському» йдеться, як після поразки князя Ігоря половці «пішли приступом до Римова, а римовичі закрилися в городі. І коли вони вилізли на заборола, то тут упали дві городниці з людьми прямо до ворогів, і на інших городян найшов страх. І котрі ж городяни вийшли з города і билися, ходячи по римівському болоту, то ті уникнули полону, а хто зостався в городі, то ті всі взяті були». Згадується Римов і в «Слові о полку Ігоревім»: «Се у Римъ кричатъ подъ саблями половецкыми» та в «Повчаннях Володимира Мономаха». Однак де саме було місто – не вказано.

За однією з гіпотез, Римов міг бути поблизу нинішньої Лохвиці, на місці городища в селі Свиридівка. Городище розташоване на східній околиці села, в урочищах Дитинець та Городок. Уперше його обстежили вчені ще до революції 1917 року, потім археолог М. Д. Ренський у 1925 році й через кожні 10–20 років бували тут серйозні експедиції. Невеликі дослідження виконала експедиція «Сула» Інституту археології НАН під керівництвом Ю. В. Болтрика у 1992–93 роках. Востаннє стан пам’ятки засвідчений обстеженнями Р. С. Лугового та В. В. Касьяна у 2010 році.

Під час розкопок 1992 р. встановлено, що культурні нашарування сягають 0,6–08 м. На глибині 0,4 м залягає перепалена глина, шматки печей, кераміка скіфської й давньоруської діб. Досліджені рештки господарської споруди IV–IV ст. до н. е., яка виявилася двокамерним льохом глибиною 2,65 м. Знахідки з нього характерні для лісостепової культури скіфського часу. Свиридівські знахідки зберігаються нині в пітерському Ермітажі, Лубенському, Полтавському краєзнавчому музеях.

Найбільше приваблює дослідників саме городище площею 0,4 га. Це маленьке плато, на вході до якого з села – курган Дитинець, поритий зараз чорними археологами. За часів Переяславського князівства Київської Русі тут жив князь із військом. Місто було одним із елементів Посульської оборонної лінії. У Лохвицькому районі є ще кілька городищ часів Київської Русі: поблизу сіл Гаївщина, Васильки, Сенча, Бербениці, Христанівка. Назва Дитинець, імовірно, пов’язана з тим, що розташований тут княжий двір служив у часи нападів кочовиків укриттям для дітей, старих людей, жінок. Усі чоловіки захищали їх зі зброєю в руках. На кургані стояла вартова башта.

Із трьох сторін плато – глибокі провалля, схили, які ведуть у долину Сули. А в долині – урвище з болотом, яке звалося Безоднею. На плато знаходився у X–XII ст. княжий двір, оточений землянами валами, які частково збереглися. На них у різний час були ще й дерев’яні укріплення. Один із валів зведений на культурному шарі бронзового віку в скіфський час. Збереглася трьохярусна земляна лінія оборони, кожен ряд якої був посилений частоколом. По нападаючих стріляли з луків, кололи їх і рубали, лили гарячу смолу. Зі сходу, тобто з боку Сули, місто взяти було неможливо. Бо підходи являли собою стрімкі, майже вертикальні схили.

Справжня містика привабила активістів, вони хочуть вдихнути в історичну пам’ятку нове життя

Свиридівка – нині село з населенням близько 450 чоловік, школа І–ІІ ступенів – на межі закриття через малу кількість учнів. А лишень 100 років тому тут було до 2000 жителів, існувало виробництво.

Серед свиридян завжди були небайдужі до свого минулого люди. Завдяки їхнім старанням створено музей, де зберігається чимало артефактів, документів, легенд… У останні роки до села приїхали нові люди з великих міст. Вони переймаються культурним, духовним життям і, звісно, захопилися історією цього дивовижного краю, утворили ініціативну групу і працюють над проектом «Збережемо Свиридівське Городище – пам’ятку слов’янської культури».

Трохи більше року тому переїхав із Харківщини Ігор Марков із дружиною та донькою. Раніше тут оселилася Вікторія Буличова із Києва, вона й розповіла Ігореві про цю місцевість. Невдовзі до ініціативної групи приєдналася її сестра Валентина Драган. Підтримали ініціативи з охорони городища та приваблення туристів місцеві юнаки, які мають невичерпну енергію, працьовитість і золоті руки. Це Ігор Кулик, Григорій Ляшенко, Олександр Шостак, Юрій Касян, Олександр Пугач, Олександр Яременко. Допомогла також школа, де під керівництвом Олександра Литвиненка діти виготовили лобзиком дерев’яні літери в давньоруському стилі та декоративні елементи для покажчиків і стенду. Звісно, не залишилася осторонь сільрада на чолі з Анатолієм Пугачем, підтримують проект благодійники.

Насамперед учасники проекту заходилися збирати інформацію про городище, спілкуватися з ученими, відвідувати музеї, копіювати інформацію та збирати її воєдино. А потім – упорядковувати територію городища, залучати спонсорів, шукати підтримки у місцевої влади.
І ось територія городища частково розчищена й окультурена, встановлені різьблені вказівники та інформаційний стенд. На стенді – план-схема городища, розповіді про його історію від VІ ст. до не. е. до ХІІІ ст. н. е., про місто Римов.

– Працюємо над відродженням звичаїв, традицій, культури наших предків-слов’ян, – говорить Ігор Марков. – Молодь, яка цікавиться історією села і усвідомлює цінність нашого городища, виконала 95% роботи.

Основна мета проекту – роз’яснити, показати нам усім, що ми маємо головну цінність – спадщину, яку нам лишили предки-слов’яни і скіфи. Ми мусимо це зберегти для нащадків, щоб було що показувати, звідки дізнатися, за якими законами жили наші предки. На їхньому прикладі можна виховувати молодь у дусі патріотизму.

Гостро стояло питання чорної археології. Копачі з металошукачами приїжджають із різних куточків України, порушуючи історичну цілісність пам’ятки, забираючи артефакти і скарби (монети, наконечники і т. ін.). Не можна викрадати заради наживи те, що належить нам і нашим нащадкам. Тому ми проводимо з копачами бесіди й виганяємо тих, хто не розуміє по-доброму. На нашому стенді – фото автівок, із пасажирами яких ми провели попереджувальну роботу.

Ми розчищаємо Дитинець від чагарників, хочемо розрівняти наслідки несанкціонованих сучасних втручань, засіяти газонною травою. І зробити оглядовий майданчик і зону відпочинку: альтанки, лави. Плануємо установити скульптури найшановніших слов’янських богів-кумирів. Запрошую всіх, у кого виникають ідеї, пропонувати їх у нашій групі в «Фейсбуці» (у рядку пошуку треба ввести «Збережемо Свиридівське Городище»).

Нами створено благодійний фонд «Свиридівське Городище», він уже наповнюється, ми ведемо переговори з меценатами, спонсорами. Доводимо їм, наскільки це потрібно, застерігаємо від зневіри.

У нас є перспектива побудувати у давньоруському стилі в’їзні ворота, хочемо відтворити їх у тому ж вигляді, як робили наші пращури. Хочеться фрагментарно відбудувати інфраструктуру городища: оборонну стіну, оглядову башту на кургані. Для цього досліджуємо архіви.

У мене також виникла ідея зробити музей під відкритим небом, де була б представлена і скіфська, і давньоруська культури. Серед ідей – встановлення пам’ятника Святославу Хороброму, копій скіфських кам’яних баб.

Щорічно активісти проекту планують проводити у Свиридівці етнофестиваль, де була б різножанрова концертна програма, ярмарок майстрів. І найвидовищніше – військово-історичні реконструкції. Вже запрошений театр скіфської звитяги «Скіфський стан» із Запорізької області. Якщо не завадить пандемія, перший фестиваль відбудеться вже цього літа.

Свиридівка, де панує справжня містика – місце неабиякої сили

– Коли я шукав місце, куди б переїхати, обрав Свиридівку саме за це, – продовжує Ігор Марков. – Зрозумів, що хочу доживати вік на землі моїх предків. На маршруті «Макушиха – Лебединці – Залатиха – Свиридівка» раніше було близько 60 курганів скіфської і давньоруської доби. Лишилося 12. Решта зникла внаслідок знищення, розорювання. Найближче до Свиридівки – курган Червона Могила. За давніх часів тут було 17 обсерваторій, із них лишилося 6, 11 знищено. Це такі майдани, з яких наші предки вели спостереження, визначали місця енергетичної сили землі, де будували поселення, фортеці і т. і. Тут – скупчення обсерваторій: Мартусів Майдан, Залатиха… Це свідчить про високу освіченість, значні астрологічні, езотеричні знання слов’ян.

За легендою, в ХVI столітті на краю урвища, яке називають Безоднею, стояла християнська церква. Справжня містика: несподівано вона впала в Безодню, деякий час видно було хрести. Я спілкувався про це з астрологами, істориками. Ми дослідили цю подію й вияснили, що вона була невипадковою. Адже тут залишилася сильна енергетика наших предків, які поклонялися своїм богам.

Існування тієї церкви оповите численними легендами. Одні говорять, що вона просто зсунулася, другі – що потягла її невідома сила, треті – що зіштовхнув хтось навмисне.

Кажуть, із-під землі на всю округу чути дивні звуки, схожі на гудіння. То в підземних пустотах гуде церковний дзвін. Ну чим не справжня містика?

Свиридянка Зінаїда Литвиненко, яка багато років була завідувачкою сільського Будинку культури, чула від своєї тьоті Соні, що біля церковного хреста, який тільки й лишився на поверхні, било маленьке джерельце і люди здалека приїздили до нього по зцілення – милися водичкою і так лікувалися. А місцеві про це диво не знали. Пізніше поблизу побудував розкішний маєток пан Волошин.

Ходить Свиридівкою ще одна легенда, яка підтверджує, що на цьому місці панує справжня містика. Років 10 тому на Дитинці проводила розкопки (найімовірніше, несанкціоновані) група молодих археологів. Один із молодих чоловіків знайшов величезний повністю золотий хрест, кинув: «Це мій квиток у краще життя!» і не збираючи речей, скочив у першу ж автівку та й поїхав. З тих пір про нього ніхто нічого не чув.

Наступну церкву побудували у Свиридівці в 1779 році. Це була архітектурна цінність із дерева без цвяхів. За радянських часів її перетворили на клуб, знявши куполи. Але фундамент тріснув, будівля перекосилася і могла завалитися, коли всередині були люди. Тому її вирішили просто розібрати. Під час будівельних робіт розкопали поховання попів.

– Моя мама була присутня при цьому, – доповнює Зінаїда Литвиненко. – Щойно відриті, тіла виглядали так, ніби вчора поховані. Але за кілька хвилин перетворювалися на прах.

Одвірки з церкви зберігаються в Лохвицькому краєзнавчому музеї.

Як розповіла головний зберігач фондів Людмила Козіна, працівники музею пололи колись біля Свиридівки буряки. На одвірки натрапили, коли пішли в магазин. Побачили їх у бур’яні на околиці. Знайшли воза й на ньому привезли в музей.

Олег ДОЛЕНКО.

На фото: історичні знахідки; Ігор Марков презентує проект; активісти
на схилі Дитинця; одвірки Михайлівської церкви у експозиції Лохвицького краєзнавчого музею. Фото автора