Сьогодні побачила світ газета «Панорама Пол­тавщини» під номером 100

газета «Панорама Пол­тавщини»

Сьогодні побачила світ газета «Панорама Пол­тавщини» під номером 100. Для нас цей випуск святковий, маємо перший скромний ювілей. Тож є привід згадати, як усе починалося.

Перший номер «Панорами» вийшов рівно 2 роки й 2 місяці тому – 1 вересня 2016 року. Це було 8-сторінкове рекламне видання, яке повідомляло, що з нового року газета виходитиме щотижня, тож є нагода передплатити її на наступний рік. Ми роздавали «Панораму» на вулицях, розносили по офісах, розкладали в поштових відділеннях…

Пригадую, як нам телефонували читачі й говорили, що газета «Панорама Пол­тавщини» їм сподобалася, однак вони хотіли б точно знати, яка політична партія чи олігарх її видає. Ми відповідали, що наш проект не має політичної складової, що газету створили полтавські журналісти, яким набридло виконувати чиїсь замовлення. Але люди не вірили й пошепки запитували: «Скажіть, це Каплін вас фінансує? Ні? Може, Тимошенко?»

Було дуже прикро, що в нашому суспільстві, яке декларує демократію та свободу слова, засоби масової інформації з’являються переважно «під вибори» – щоб задурити людям голови й змусити проголосувати за «потрібного» кандидата. Прикро ще й тому, що вільних і незалежних газет у нас практично не існує, бо вони майже не мають шансів вижити: жодних податкових пільг цей вид бізнесу не має.

Газета «Панорама Пол­тавщини»: ми прийшли, щоб чесно працювати

Роздаючи «Панораму» на вулицях, ми бачили (і бачимо це зараз), що люди залюбки читають пресу, але через бідність не завжди можуть дозволити собі купити чи передплатити улюблене видання. Саме тому ми і встановили доволі демократичні ціни. Єдиним джерелом наших прибутків була й залишається реклама, яку ми розміщуємо в газеті.

газета «Панорама Пол­тавщини»
Полтавці належним чином оцінили “Панораму Полтавщини” й залюбки читають

Особисто мій шлях у журналістику почався 1993 року з посади менеджера з реклами нової на той час газети «Полтавський вісник». Редактором був Олександр Кулик – молодий, енергійний, творчий. Редакція реалізувала різноманітні проекти: випускала книжки, довідники, готувала до друку журнали… Згодом я вчилася журналістській майстерності в метрів тогочасної журналістики Павла Стороженка, Валентина Посухова, Во­лодимира Денисенка, Зінаїди Ми­ро­ненко, Ві­талія Скобельського.

Працюючи в комунальній газеті, яку фінансувала міськрада, вони мусили вихваляти місцеву владу, але при цьому вміло використовували езопову мову й таки доносили до читачів правду.

Паралельно працювала в інших полтавських виданнях, рекламних агенціях, технологічних штабах політичних партій і відомих політиків. Тож бачила потаємний бік редакційної та політичної кухні, часом дуже непривабливий.

Якось місяць працювала в одному всеукраїнському журналі з тиражем 15 тис. примірників. Попервах мені дуже сподобалися й привітний колектив, і керівниця – молода енергійна жіночка, й сама робота: я мала телефонувати керівникам підприємств і пропонувати розміщувати рекламу в журналі. А через місяць випадково дізналася, що реальний тираж журналу – 2 тис. прим. Мені й досі соромно перед клієнтами (серед яких – чимало моїх добрих знайомих), що я їх обдурила, нехай навіть не підозрюючи про це.

А от працівникам цих редакцій ніскільки не соромно. Більше того, вони не уявляють, що можна працювати інакше! Загалом в Україні вважається нормою дурити покупців, клієнтів. Підсунуть неякісний товар утридорога, нададуть неякісні послуги, а потім ще й зловтішаються, що знайшли та обманули «лоха».

газета «Панорама Пол­тавщини»
День передплатника 16 жовтня 2018р

Через деякий час мене знову запросив на роботу Олександр Кулик у створену ним газету «Полтавська думка». Він був умілим організатором, розслідувачем гучних кримінальних справ, справжнім борцем за справедливість і надзвичайно працьовитою людиною. Просто неможливо уявити, які обсяги роботи він щодня виконував! Коли важка хвороба уклала його в лікарняне ліжко, довелося перебрати на себе всі редакторські функції.

Незадовго до смерті О. В. Кулика змушена була піти з «Полтавської думки»: газета приватна, тож спадкоємці, знаючи про неминучість сумного фіналу, спішили позбутися можливого претендента на посаду головного редактора. Я низько вклоняюся світлій пам’яті Олександра Васильовича: так склалася доля, що саме він став першим і останнім моїм Учителем…

Разом зі мною пішли й мої однодумці. Варіантів не розглядалося: треба створювати свою газету: незалежну, правдиву, цікаву! Бажання працювати чесно, давати об’єктивну, неупереджену інформацію й не обманювати ні читачів, ні наших партнерів, які розміщують рекламу (і, власне, фінансують газету), й об’єднало нас в одну команду.

Газета «Панорама Пол­тавщини»: наш перший скромний ювілей

Ми розуміли, що буде складно, але навіть не уявляли, наскільки. Попервах багато рекламодавців відмовлялися розміщувати рекламу в нашій газеті, адже інші видання спокушали їх міфічними завищеними тиражами. Якщо ви уважно подивитеся на вихідні дані українських газет, то побачите, що більшість із них вказують не тираж конкретного номера, а якісь місячні, загальні й невідомо які тиражі. Як редакція може наперед знати тираж видання, скажімо, в листопаді? А раптом ті, хто продають газети, замовлять більше або менше примірників? І що таке «загальний» тираж? Це всі примірники від початку року чи від першого випуску газети?

Нам катастрофічно не вистачало коштів. Траплялося, що ми гуртом скидалися грошима, щоб розрахуватися з друкарнею. Важко було й привернути увагу читачів до нового та невідомого їм видання. Дехто заявляв: «Районна газета, яку я передплачую, давно вже стала нецікавою. Але ж я її читаю 20 років!»

Підводили наші партнери – Укрпошта. Мало не щодня телефонували читачі й повідомляли, що їм невчасно доставляють газету. У відповідь керівництво «заспокоювало»: бракує листонош, вони не розносять не лише нашу, а й інші газети. Коли ж я спробувала об’єднати полтавські редакції в громадську організацію, яка б відстоювала інтереси всіх видавців (бо Національна спілка журналістів, на жаль, давно вже перетворилася на недієвий орган), то наштовхнулася на нерозуміння колег. Начебто ніхто відверто й не відмовив, але об’єднуватися теж не поспішав. Це суто українська риса: потерпати самому, втішаючи себе думкою, що сусідові ще гірше.

Деякі з можновладців хотіли знищити «Панораму», подавши на газету в суд: їм, бачте, не сподобалося, що ми зачепили критикою «їхню величність». Та ми пройшли й через це випробування, довівши в суді об’єктивність своїх публікацій.

Усе це позаду. Ми пройшли найважчий період становлення. Читачі вже знають «Панораму Полтавщини» й охоче купують та передплачують, а нерідко ще й радять її друзям і знайомим. Ми маємо багато постійних рекламодавців, які стали нашими добрими друзями. Часто вони телефонують і дякують за відмінну роботу. Інколи дивуються: раніше витрачали купу грошей на рекламу в «тиражному» виданні, а вона так і не мала відгуку. Зате після публікації у нас, у газеті зі скромним тиражем, відбою немає від клієнтів.

газета «Панорама Пол­тавщини»
Зворотний зв’язок: нам постійно пишуть і телефонують читачі.

Звичайно, наш невеликий колектив за два роки напруженої роботи припускався помилок, за які ще раз просимо нас вибачити. Ми прагнемо робити газету об’єктивною, цікавою й змістовною. Та інколи бракує часу ще раз перечитати газету перед відправкою в друкарню й «виловити» опечатку. Зізнаюся: у важкі хвилини, коли опускалися руки, саме дзвінки читачів зі щирими словами подяки підтримували та надихали йти вперед.

Загалом появу нашого видання колеги по журналістському цеху сприйняли по-різному. З нами охоче співпрацює багато журналістів із Полтави, Кобеляк, Хоролу, Нових Санжар, Лохвиці, Кременчука тощо. Але є й такі, що тепер при зустрічі зі мною копилять губи й відвертаються. Дехто відверто заявляє: «Ми 25 років спокійно працювали й горя не знали, де ти взялася зі своєю газетою?»

Але ж поступальний рух уперед ніхто не відміняв! Треба не брехати, а напружено працювати, освоювати нові методи роботи, розвиватися, прагнути до досконалості. Останнім часом Полтавою гуляють брехливі чутки: газета «Панорама Пол­тавщини» вже не виходить, збанкрутіла або скоро закриється.

Сьогодні зранку читачі вже купують 100-й номер «Панорами Полтавщини». А в жовтні 2020 року (тобто менш ніж через 2 роки) матимемо 200-й, через 7 років і 8 місяців – 500-й номер газети. Залишайтеся з «Панорамою» – надійним супутником вашого життя!

До речі, ми продовжуємо акцію з пільгової передплати газети ще на місяць – до 1 грудня. Тож устигніть передплатити «Панораму Полтавщини» за ціною 107,50 грн на цілий рік.

Зінаїда МАТЯШОВА,

редакторка

201 перегляди(ів)