Третя війна полковника Олега Чуйка. За повернення І. Бєлокурова

У попередньому числі «ПП» у матеріалі «Відлуння далекої війни» читачам розповіли історію українця – колишнього прапорщика Радянської Армії Ігоря Бєлокурова з Волині, якого 30 років вважали зниклим без вісті на полях радянсько-афганської війни. Усі ці роки на Батьківщині його чекала матір. 78-річна жінка відмовлялася повірити в те, що її син загинув. Хоча І. Бєлокурову в його рідному селі Велика Глуша земляки вже встановили пам’ятник на символічній могилі. Материнське серце не помилилося: цими днями до її рідного села долетіла звістка про те, що її син, який наприкінці 80-х років уже минулого століття зникнув за нез’ясованих обставин під час бою поблизу афганського Кандагара, живий. Усі ці три десятки років він проживає в Афганістані, прийняв іслам, одружився і вже має п’ятьох дітей. І зовуть тепер його Амруддін. Чи реальне повернення І. Бєлокурова?

Як уродженець Полтави “воює” за повернення І. Бєлокурова

повернення І.Бєлокурова27 липня Полтаву відвідав керівник української пошукової групи, яка вилітала до Афганістану на зустріч із українцем, якого три десятки років вважали зниклим без вісті, полковник у запасі «афганець» Олег Чуйко. У редакції «ПП» він розповів, що в місті на Ворсклі, де кілька років проживав з батьками, пройшло його дитинство.

На фото: Олег Чуйко

– Про Полтаву в мене залишилися найкращі спогади мого дитинства. Я народився на Уралі, де служив мій батько. А от моя мама родом із Полтави. І так сталося, що дитинство і моє, і мого старшого брата Андрія, який тепер проживає в Кременчуці, минуло у цьому чудовому місті. Тут поховано мою бабусю, а в Кременчуці – могили батьків… Ми з братом, коли подорослішали, вступили до військового училища у Свердловську, стали офіцерами. Далі доля мені кидала у різні місця: Афганістан, Уральський і Приволзький військові округи, Німеччину, Київ.

З Афганістаном у гостя редакції пов’язано чимало спогадів. Першого разу до тієї далекої країни він потрапив 1987 року і воював там два роки у складі так званого обмеженого контингенту радянських військ. Був поранений. Наступного разу до ДРА О. Чуйко, вже полковник у відставці, повернувся 2009 року у складі пошукової експедиції. І провів там рік.

– Із армії я звільнився першого разу 2000 року, коли почалося масове скорочення українського війська. До того служив у Центральному апараті МО України, – переказує свій шлях військового О. Чуйко. – Повернувся на службу вдруге 2014 року, коли почалася війна на Сході. Вважав, що мій бойовий досвід знадобиться у підготовці оновленої української армії. Ніхто мене не призивав, до військкомату прийшов сам добровольцем. Хоча маю третю групу інвалідності після поранення в Афганістані. У серпні 2014 року я вже воював у Дебальцевому, де наступав на бойові позиції ворога. Звільнився у січні 2018 року з правом носити військову форму.

повернення І.Бєлокурова
Амруддін з українськими пошуковцями.

Утретє він знову побував у Афганістані, куди цього року вилітав на пошуки І. Бєлокурова.

Як «афганці» – члени Всеукраїнської Асоціації ветеранів Афганістану та АТО, натрапили на слід зниклого без вісті І. Бєлокурова? За словами О. Чуйка, вперше про волинянина вони почули навесні цього року. Джерелом інформації сталі росіяни, з якими українці контактували в рамках співпраці з обміну полоненими. Вони самі зателефонували О. Чуйку, знаючи, що той тривалий час очолював відділ пошукової роботи управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України, займаючись розшуком зниклих безвісти українців під час бойових дій на Донбасі, й розповіли про Амруддіна. Після чого гість редакції одразу зв’язався з головою Асоціації афганців нардепом Сергієм Куніциним. Вирішили перевірити інформацію й зустрітися з І. Бєлокуровим, щоб переконатися в її правдивості. Сформували спеціальну пошукову місію, до якої увійшли четверо чоловіків: сам О. Чуйко, його брат Андрій – теж «афганець», Олександр Денисов – голова Шевченківської районної спілки афганців з Києва, і перекладач із Одеси. Правда, відбути до Афганістану одразу не вийшло. Перш ніж приступити до повернення І. Бєлокурова, вирішили спочатку заручитися допомогою афганських знайомих і попросити їх розшукати Амруддіна. І вже після цього відбути до далекої країни на зустріч із волинянином.

Ким насправді є Амруддін? І чи можливе повернення І. Бєлокурова?

Повернення І. Бєлокурова
Памятник І. Бєлокурову в його рідному селі.

Пошук українця розтягнувся на півтори місяці. Люди, яких найняли пошуковці, за словами О. Чуйка, буквально «прошерстили» місцевість провінції, де міг той проживати на площі 300 на 600 кілометрів. Але знайти І. Бєлокурова так і не змогли. Згадавши, що першим розповів про дивного афганця один із геологів, пошуковці збільшили відео, яке той зняв під час нібито зустрічі з Бєлокуровим. Результати передали афганській поліції. Там одразу впізнали двох чоловіків – місцевих бандитів. Їх викликали до відділку поліції на допит, ті пригадали цю зустріч і розповіли, де проживає Амруддін. Так було встановлено «координати» афганця, який, можливо, виявиться зниклим без вісті радянським воїном з Волині.

– Після цього ми вже самі вилітали до Афганістану. Фінансувала поїзду група народних депутатів, які «скинулися» грошима, адже це була дуже дорога подорож. Лише авіаквитки обійшлися в 130 тисяч гривень, – поділився подробицями О. Чуйко. – З Києва летіли до Стамбула, звідти до афганського міста Мазарі-Шариф. Звідти до пункту зустрічі, який тримали в секреті, їхали джипами кілька сотень кілометрів. Усе це було пов’язано із заходами безпеки, адже в Афганістані з нашими європейськими обличчями нічого робити. Там спочатку стріляють, а потім розбираються… Амруддіна привезли до нас місцеві. Після першого побачення кілька разів змінювали місце зустрічей. Зустрічалися з ним, як правило, у гостевих будинках, які є в кожному кишлаку. Амруддіна вже заздалегідь підготовили до зустрічі з нами. Він зрадів, коли нас уперше побачив. Сам зрізав волосся з бороди, щоб провести тест на ДНК…

З’ясувалося, що новий знайомий пошуковців не знає ані російської, ані української мови. Не пам’ятає і обставини, через які залишився проживати в Афганістані. Нічого не пам’ятає і про рідних… Припускають, що у тому його останньому бою І. Бєлокурова вибухом міни контузило, а в полоні його на додачу ще й жорстоко били. Знущання над радянськими полоненими у моджахедів тоді було звичною справою. Можливо, саме тоді він і втратив пам’ять. Усе це та інша інформація про Амруддіна–Бєлокурова, яка нещодавно буквально заполонила Інтернет, дала підстави для сумнівів у тому, що афганець, якого знайшли українські пошуковці, справді є І. Бєлокуровим. Друзі і знайомі, які ще його пам’ятають, стверджують, приміром, що І. Бєлокуров був вищим на зріст порівняно з афганцем. Піддають сумніву й те, що волинянин за ці роки міг геть забути рідну мову. Викликає підозру й те, що Амруддін нібито нічого не пам’ятає зі свого «першого» життя тощо…

Повернення І. Амрудіна
Місцевість, де проживає Амруддін. Фото редакції надані О. Чуйком.

– Мене часто тепер запитують про те, чи вірю я сам, що Амруддін справді є І. Бєлокуровим, – зізнається о. Чуйко. – Я не шаман… Я довіряю тільки фактам. Давайте дочекаємося результатів експертизи ДНК. Якби я був на 100% упевнений, що це він, я одразу б домігся повернення І. Бєлокурова. Сам би привіз його  на батьківщину. Але я не впевнений… Тому слід дочекатися результатів досліджень. Я залишив Амруддіну 300 доларів США, щоб він міг оформити закордонний паспорт, якщо він захоче повернутися в Україну. Тоді ми одразу його заберемо.

Історія справді не позбавлена інтриги. Але гість «ПП» не втрачає надії на те, що вона завершиться благополучно, що повернення І. Бєлокурова таки відбудеться, й матір “афганця”, яка довгі три десятки років безутішно жила надією на те, що її син живий, таки з ним зустрінеться. Сам О. Чуйко образно висловлюється, що тепер він веде свою третю війну – війну за одну конкретну людину, українця, шлях додому якого розтягнувся на довгі роки…

Олександр Брусенський
Фото автора. 
588 перегляди(ів)