Лохвичани вважають, що лікар Василь Воронський винен у смерті хворого

Василь Воронський - завідуючий терапевтичним відділенням Лохвицької ЦРЛ

Під зверненням, яке ініціативна група направила головному лікареві Лохвицької ЦРЛ Вікторові Бурлею та в. о. міністра охорони здоров’я Уляні Супрун, підписалося 373 лохвичан. Вони вимагають, щоб Василь Воронський – завідуючий терапевтичним відділенням ЦРЛ був відсторонений від роботи. А також перевірити причини смерті 39-річного Андрія Шамкала. Він помер 3 березня 2019 року після неналежного, як вважають люди, лікування в терапії.

Ця стаття – початок низки публікацій, яка міститиме як сувору критику, так і щирі слова подяки, які постійно отримує лікар Василь Воронський, підтвердження його професіоналізму. Тому просимо читачів не поспішати робити висновки (уся зібрана інформація не вміститься в одній статті), щоб не перекреслити справжні заслуги лікаря.

Василь Воронський - завідуючий терапевтичним відділенням ЦРЛ

В. о. міністра охорони здоров’я України пані Супрун У.

ЗВЕРНЕННЯ

Ми, жителі м. Лохвиця Полтавської області, звертаємось до Вас із проханням про відсторонення від займаної посади лікаря Лохвицької ЦРЛ Воронського Василя Михайловича – завідуючого терапевтичним відділенням.

На стаціонарне лікування у терапевтичне відділення 18.02.2019 р. був направлений Шамкало Андрій Віталійович, який народився 17 липня 1979 р. 21.02.2019 р. при повній утраті свідомості переведений у реанімаційне відділення.

Василь Воронський - завідуючий терапевтичним відділенням ЦРЛ

Для лікування Шамкала А. В. надавалися всі необхідні медичні препарати згідно вимогам лікарів за кошти рідних, друзів. Але, на превеликий жаль, 03.03.2019 р. перестало битися серце Андрюші.

Це непоодинокий випадок із пацієнтами, які попадали на лікування до Воронського В. М.

З проханням до Вас звертаються рідні, друзі, сусіди нині, на превеликий жаль, покійного Шамкала Андрія Віталійовича. Сподіваються, що Ви надасте належну оцінку відповідності займаній посаді таких лікарів, як Воронський В. М.

З повагою, жителі м. Лохвиця (усього – 373 підписи).

Кілька чоловік, із тих, хто підписався під цим зверненням і аналогічним до Віктора Бурлея, пізніше пожалкували й повідомили, що зробили це під впливом емоцій та «стадного інстинкту».

Василь Воронський або «Це ж той самий лікар, якого називають Сковорода, або Доктор Смерть!»

Нині у Лохвицькій ЦРЛ чекають комісію з обласного департаменту охорони здоров’я, яка перевірить, чи правильно лікували Андрія, чи можна було його врятувати. І зробить висновок, чи варто задовольняти прохання більш ніж 350 лохвичан.

Ми ж проводимо своє журналістське розслідування. І першими нашими респондентами стали Ірина, вдова Андрія, та Олександр, його брат.

Андрій Шамкало
Таким був Андрій Шамкало. Фото надане рідними.

– Іро, із чого почалася хвороба чоловіка?

– У середу, 13 лютого, Андрій поводився як здорова людина, ніщо не віщувало трагедію. Наступного дня йому треба було їхати в Суми для проходження техогляду автомобіля. Вранці у четвер Андрій сказав, що в нього болить горло. Я порадила попити чаю. Пізніше зателефонувала йому на роботу. Сказав, що нікуди не поїхав – відправили з роботи «на лікарняний», бо піднялася температура. Андрій звернувся до сімейного лікаря Марини Олександрівни, вона призначила лікування – антибіотик Амоксил широкого спектру дії та полоскання горла, відправила додому. Ввечері температура піднялася до 39 градусів. Андрій лікувався, дав усі призначені аналізи, а у п’ятницю ввечері температура піднялася і в мене.

За інформацією, отриманою автором із інших джерел, у мазку з горла Андрія виявили золотистий стафілокок, на який діє Амоксил. Але пацієнт приймав замість нього інший антибіотик, проти якого ця бактерія стійка.

У суботу ми продовжували хворіти, стан не покращувався і я хотіла звернутися до лікаря, але не знала, що по суботах сімейні лікарі працюють. У неділю я зателефонувала знайомій медсестрі з питанням, чи приймуть нас у неділю хоча б у стаціонарі. Та порадила почекати до понеділка. Тим часом захворів і наш син. У понеділок Андрій був слабий, важко й часто дихав. Сімейна лікарка направила його на обстеження сатурції – постачання киснем внутрішніх органів. Дізнавшись результат (низький рівень постачання), направила на стаціонарне лікування. Тепер я почула від багатьох лікарів, що Андрієві одразу треба було одягати маску і класти його під апарат штучної вентиляції легенів.

Як відбувалося лікування хворого під керівництвом лікаря Василя Воронського

Тоді ми навіть не планували звертатися по отримання медичної страховки, хоча на їхньому підприємстві всі застраховані. Лікар Василь Воронський призначив ліки, які я не змогла відшукати, оббігши майже всі аптеки. Зателефонувала йому. Підказав, що є у аптеці поруч із реєстратурою в поліклініці. Чоловіки, які лежали із Андрієм у палаті, похвалилися: «Ви ці ліки купували по 200 грн за флакон, а ми такі самі – по 80. Ідіть і здайте, скажіть, що не підходять, і візьміть дешевші». Але я відмовилася економити (Цю деталь можна було б опустити, але залишаю, бо планую повернутися до теми отримання вигоди за придбання ліків. – Авт.).

– Як відбувалося лікування у стаціонарі та що підтверджує некомпетентність чи недбальство лікаря й молодшого персоналу?

– Увечері телефоную Андрію. Каже: «Мені погано, але не приїжджай. Усе потрібне є, їжа є». Уранці приїжджаю. Андрій сидить і руки тре. Пропоную щось робити – відмовляється: «Так капають же». Я – до лікаря:

– Погано йому!

– Там таке запалення… Там його нема. Воно навіть не варте, щоб класти сюди. Можна й дома покапатись. Здоровий організм.

– А дихать йому чого так важко?

– Ото інфекція приєдналась. Усе там нормально буде. Капаєм.

Увечері стало погано й мені. Приїхавши провідувати Андрія, підійшла до лікаря і попросила послухати й мене, пояснила, що не звертала на себе уваги, а тепер – температура й ломить. Василь

Воронський відповів:

– Та нє! У мене багато роботи.

Я пояснила, що раз уже тут, можна уникнути черг і ходіння по кабінетах, що буду дуже вдячна. Лікар продовжив:

– Ні. А в чоловіка Вашого нема нічого, грипок приєднався.

Я за власним бажанням пройшла рентген, знімок легенів не показав запалення. Увечері в вівторок лікар не відповів на мій дзвінок. Я бачу, що чоловікові кепсько.

– Андрюш, що таке?

– Та тиск упав, 99 на 57.

– А тобі щось робили?

– Ні.

– Так може треба піднімати на ноги лікарів?

– Та ні, сусіди по палаті кажуть, що всі такі слабі були, що це нормально.

Я зателефонувала за годину. Андрій розповів, що сам ходив до медсестер і питав, чи будуть йому щось робити. Відповіли: «Ні. Шоколадку з’їжте або чаю солодкого випийте». Говорю:

– Так ти ж їм кажи, як гірше стане.

– Та… Вони тут такі… Надто прохані…

Василь Воронський: “Запалення легенів немає”

– Як погіршало Андрію й чому він потрапив до «реанімації»?

– Я обдзвонила всіх знайомих із питанням, чи немає в них знайомих у терапевтичному відділенні, щоб попросити приділяти Андрію більше уваги. Але марно. Вранці у четвер Андрій не відповідав на дзвінки. Я поїхала до лікарні в таксі. По дорозі зателефонувала подрузі, попросила поради. Та була шокована:

– Боже, Іра! Чого ти його в «терапію» поклала! Василь Вронський – це ж той лікар, якого називають Сковорода, або Доктор Смерть. Давай забирать його відтіль у інфекційне відділення до Алли Вікторівни.

Приїжджаю – Андрій уже під апаратиком із трубочкою в носі. Губи порепалися. Погано. Сусіди по палаті сказали, що він намагався дійти до посту і впав, назад притягли.

Ледве дочекалися, доки прийде Василь Воронський. Він, при цьому балакаючи, постукав по ключиці й повторив, що запалення легенів немає: «Це йому отут заважає інфекція. Я вже викликав інфекціоніста».

Одразу прийшла медсестра, поміряла сатурацію й вискочила, нічого мені не сказавши. Так само поміряли тиск. Андрія завантажили на каталку, щоб везти в реанімаційне відділення. Прибігає лікар із усіма документами: «Там немає запалення! Там не було його!» Рентгенівський знімок легенів робили тільки в понеділок. Тепер уже я знаю, що при такій пневмонії щодня роблять знімок і перевіряють, чи реагують бактерії на призначений антибіотик. Принаймні, потім мені в ході лікування тричі робили рентген, вимірювали сатурацію вранці і ввечері. У Андрія сатурація впала до 54 при нормі 94.

Василь Воронський не визнав своєї помилки

У реанімаційне відділення до Андрія викликали фахівців із Полтави. Зроблений там у четвер знімок легень відрізнявся від зробленого в понеділок так, наче це різні люди. Одна легеня була повністю чорною, друга – наполовину. Я телефонувала в усі вищі медичні заклади, аж до міністерства.

Василь Воронський - завідуючий терапевтичним відділенням ЦРЛ
Головний лікар ЦРЛ В. Бурлей показує голові РДА В. Рязанову відремонтоване терапевтичне відділення. 2016 р. Фото автора.

Мене також поклали до лікарні з запаленням легень. Полтавці добряче «дали по шапці» Василю Михайловичу. Погукали до мене: «Послухайте, як це пневмонія». Але лікар не визнав своєї помилки, розповідав усім, що діяв правильно.

У реанімаційному відділенні сказали, що втрачено багато часу. Там для порятунку Андрія зробили все, що тільки можна. Постійно консультувалися з полтавськими фахівцями. Спочатку відбулося покращення, а потім… Я телефонувала у страхову компанію. Її представники пропонували максимальну підтримку, включаючи при потребі транспортування Андрія до Києва вертольотом. Правильність призначеного в Лохвиці лікування підтвердили лікарі провідного столичного інституту пульмонології.

– Пліткують, щоб отримати більше уваги й турботи цього лікаря, треба дати «лесю» чи «сковороду»…

– Грошей від мене Василь Воронський не брав. Від сусідів по палаті й відділенню я наслухалася немало скарг на нього. Жаль, що було не до того, щоб узяти в них телефонні номери. У тієї зятя неправильно лікував, у тієї дочку, ту саму долікував до того, що ледве «витягли» в Полтаві, у того «долікував» сусідку. До Віктора Бурлея я також зверталася стосовно лікаря. Він сказав: «Нічого я йому робить не буду». Роботу лікаря Воронського обговорювали навіть на засіданні Лохвицької міськради. Я зверталася і в МОЗ, прислали відповідь, що звернення розглянуто.

Пліткують, що Бурлей чимало скарг отримує на Воронського. Але не реагував на них, бо лікарів пов’язують дружні стосунки, можливо навіть давні. Ніхто більше з лікарів, приїхавши працювати в Лохвицю, не отримав незабаром двоповерхового будинку (У Лохвиці пліткують, буцім ці лікарі – друзі зі студентських років і тому Василь Воронський опинився в Лохвиці. Але більш вірогідна інша версія. Коли терапевтичне відділення Лохвицької ЦРЛ опинилося без лікаря, один із очільників місцевої влади поставив Віктора Бурлея перед вибором – або він знайде лікаря, або відділення закриють. Віктор Васильович доклав для пошуку всіх можливих зусиль, знайшов і запросив Василя Михайловича. Кадрова проблема лікарів у нас дуже гостра. – Авт.)

Головний лікар запрошував мене, щоб поговорити про ситуацію. Але я побачила, як у коридорі вони з Василем Михайловичем потискають один одному руки, плескають один одного по плечах – і не пішла. Навіщо марно ятрити душу?

У перші три дні не було приділено достатньо уваги ні лікарем, ні персоналом. Ліки, які я купила Андрієві на 3 дні, так і капали, ніхто не перевіряв, чи вони діють. Сам Андрій на прохання підійти до лікаря і скаржитись на погіршення відповідав: «Та він же лікар! Що я буду вчити його, як мене лікувати?»

У довідці про причини смерті написали: «Інтоксикація, зливна пневмонія, вірусне оточення»

Коли мене клали у стаціонар, головний лікар інфекційного відділення Алла Матюшенко сказала: «Ніяких терапій! Тільки до мене!» Я чула, як Алла Вікторівна не раз забирала людей із терапевтичного відділення через недостатнє лікування, що люди самі встають і йдуть до неї. Що відмовляються лікуватися у «терапії» (Сама Алла Вікторівна, авторитет якої величезний, у приватній розмові спростувала цю інформацію і навела численні ґрунтовні аргументи на підтвердження професіоналізму Василя Михайловича. – Авт.). У інфекційному відділенні я побачила зовсім інше ставлення до пацієнтів (тиск і сатурацію вимірювали двічі на день, навіть ходячим їжу приносили в палату, хоча Андрій змушений був «ходити по стінці»).

Василь Воронський: «Це так і повинно бути. Через 2–3 дні полегшає»

– Ми із братом працювали на одному підприємстві, захворіли на ГРВІ у один день – 14 лютого, разом пішли «на лікарняний», але мені вдалося одужати без лежання у стаціонарі, – розповідає Олександр Шамкало. – У понеділок 18 лютого сімейна лікарка не виявила запалення легень ні на рентгенівському знімку Андрія, ні на слух. Але за симптомами (підвищення температура, задихався) направила його на стаціонарне лікування. Усі три дні до реанімації Андрій сидів – лежачи задихався. Василь Михайлович говорив: «Це так і повинно бути. Через 2–3 дні полегшає.»

Те саме лікар говорив Ірині, дружині Андрія. А коли вона попросила себе послухати, відмовив, посилаючись на те, що того дня вже прийняв багато пацієнтів. У перший день у стаціонарі Андрій виходив до нас, потім ми заходили в палату, а закінчилось тим, що він упав у коридорі й 21 лютого в критичному стані потрапив до реанімаційного відділення. За три дні згорів, легенів, можна сказати, вже не було. Потім уже Андрія лікували дуже сильними антибіотиками, він дихав із кисневої маски, його вводили у кому, щоб організм не виснажувався.

Віктор Бурлей говорив, що цей сильний антибіотик, який ми шукали по всій Україні, треба було застосовувати з першого дня. Адже вірус був специфічним, пневмонія атиповою. Три дні у «терапії» були втрачені. Чому знімки легенів не робили щодня?

Медсестри мені говорили: «Краще до Василя Михайловича не потрапляти. Ми б і під тими листами підписалися, але боїмося за свою роботу.» Пізніше до нас дійшли й чутки про хабарі. Знали б, що станеться, – дали б краще грошей. Ми постійно просили допомогти, звертати більше уваги. Лікар не реагував, але на те, що треба заплатити, не натякав. Іра щодня просила допомоги, пояснювала, що чоловік задихається. Василь Воронський просив почекати й наполягав, що ніякої пневмонії у пацієнта немає.

У Андрія залишився 17-річний син, який навчається в технікумі у Заводському. Брат ніколи не скаржився на здоров’я, тому ми не знали, як воно в лікарні та які там порядки. Нашим спільним захоплення була рибалка. Взимку щовихідних сиділи на льоду при мінус 20-ти. Спиртного Андрій майже не вживав.
Одразу після смерті Андрія до терапевтичного відділення в передінсультному стані потрапила наша мама. Коли зайшов Василь Воронський, вона заплакала. Я попросив лікаря, щоб він не заходив до тієї палати. Він погодився, почав говорити, запинаючись, руки дрижали…

Від автора

Я просив Віктора Бурлея прокоментувати ситуацію. Головний лікар частково дав відповіді на питання у приватній розмові, а від офіційного коментаря утримався, бо умисно чи ні, але захищатиме колегу. І попросив почекати результату роботи комісії. Натомість у моїй присутності відкрив опечатану скриньку терапевтичного відділення для скарг та пропозицій. Там не було скарг, але чимало подяк. Найбільше – Віктору Бурлею, Василю Воронському, всьому колективу відділення й лікарні. Обіцяю деталізувати їх у наступних публікаціях.

У процесі розслідування я поспілкувався з великою кількістю людей і отримав немало негативної інформації про Василя Михайловича. Але респонденти дозволили публікувати її лише на умовах анонімності. Тому прошу читачів поділитися як подяками, так і скаргами, краще відкрито називаючи свої імена. Тож якомога швидше пишіть на мою електронну адресу jaba-kol@ukr.net. Або телефонуйте мені на номер 0 66 510 17 74, краще у 2 половині роб. дня, можна й після 21-ї.

9 квітня я попросив Василя Михайловича дати інтерв’ю і попередив, що задаватиму незручні питання. Він послав мене по дозвіл до головного лікаря. Коли я його отримав, до кінця дня, за словами колег, був то в тому, то в іншому відділенні. Через день я знову марно спробував застати лікаря, заходив до «терапії» кілька разів, із півгодини чекав біля ординаторської. Запідозривши, що лікар Василь Воронський грається зі мною в хованки, я передав йому цидулку з номером телефону й електронною адресою, але досі – ні листа, ні дзвінка.

Василю Михайловичу, Ваші відповіді мені потрібні, щоб об’єктивно, а не однобоко, висвітлити Вашу роботу. Я навіть віршами, які Ви пишете, хотів поцікавитися…

(Продовження – в наступних випусках «ПП»)

Сергій НІКОНОВ