Ветеранські організації: ви перемогли, ми – пам’ятаємо!

ветеранські організації

Ветеранські організації на Полтавщині працюють досить активно. На сьогодні їх діє понад сто. В них об’єдналися тисячі наших земляків, літа яких, хоча вже і «на осінь повернули», але вони і надалі прагнуть вести активне життя та ділитися з молоддю своїм багатим життєвим досвідом. Серед них ті, кого сьогодні шанобливо називають ветеранами. Багато людей, котрі пройшли лихоліття війни, піднімали з руїн країну, пережили труднощі післявоєнних років. У багатьох з ветеранів війна забрала дитинство, обпаливши його безжальним полум’ям, в якому загинули їхні батьки. Але вони вистояли, віддали батьківщині найкращі роки свого життя і нині тихо і непомітно доживають віку. Хто при дітях, а хто – на самоті…

Як нині живуть ветеранські організації?

ветеранські організації
С. Мурадян. Фото автора

Чи вдається їхнім активістам згуртувати пенсіонерів навколо себе, допомогти їм в разі потреби тощо? І чи потрібні сьогодні взагалі ветеранські організації, адже при органах влади є чимало структур і чиновників, котрі мають опікуватися літніми людьми? Своїми думками з цього приводу з кореспондентом «ПП» поділилися керівники об’єднання ветеранів Зіньківського району – 80-річні Сергій Сандович Мурадян та Володимир Степанович Омельченко.

С. Мурадян уже сім років поспіль очолює міську раду ветеранів Зінькова. Цікаво, що цього стрункого чоловіка, який ще не втратив блиску в допитливих очах, називають сином двох народів – вірменського і українського. І це не випадково. Доля розпорядилася так, що йому, професійному військовому, який прослужив в армії 29 років, довелося одного дня все покинути в далекому від Полтавщини азербайджанському Баку, де закінчив службу і залишився проживати, і податися світ за очі.

«Із Баку, коли почався військовий конфлікт в Нагорному Карабасі між азербайджанцями та вірменами, нас, вірменів, із Азербайджану вивозили літаком. У Баку, де на щит підняли лозунг «Азербайджан для азербайджанців», ми виявилися небажаними «гостями», хоча вірмени там жили десятиліттями. Довелося кинути все, що нажили, і буквально бігти із країни… Так я опинився у Зінькові, де проживаю вже з січня 1990 року. Сім років очолюю міську організацію ветеранів…».

Чи потрібні сьогодні ветеранські організації?

Сергій Сандович не поділяє думок тих, хто зверхньо дивиться на ветеранські організації і недооцінює їхньої ролі у громадському житті району. Не з чужих слів він знає, як нелегко сьогодні живеться пенсіонерам. Життя щодня випробує їх на міцність, і багато з ветеранів вимушені буквально виживати, а не жити…

ветеранські організації
Активісти міської ради ветеранів Зіньківського району вітають ветеранів із днем народження. Фото Зіньківської міськради.

«Ми намагаємося допомагати літнім людям, перебувати в курсі їхніх проблем, привертати увагу міської та районної влади до цих людей. Людей, котрі вже не можуть заробити собі на життя, мають дуже маленькі пенсії, чимало з яких живуть самотньо. Звісно, що можливості ветеранської організації дуже обмежені. Але в разі потреби ми звертаємося по допомогу до влади, місцевих підприємців і фермерів. І нам ще ніхто не відмовив», – каже С. Мурадян.

Його земляк 80-річний В. Омельченко – керівник волонтерського центру «Пенсіонер» Зіньківської районної організації ветеранів. У «першому» житті цей і нині жвавий чоловік працював вченим агрономом, а нині згуртував людей похилого віку навколо волонтерського центру і намагається допомагати тим, хто цього потребує.

Ветеранські організації потрібні – вони взяли на себе турботу про ветеранів

ветеранські організації
В. Омельченко. Фото автора.

«Ветеранські організації дуже потрібні, адже вони взяли на себе турботу про тих, хто відпрацював своє, пішов на пенсію, але все ще хоче бути корисним суспільству, – констатує Володимир Степанович. – У Зіньківському районі проживають понад 10 тисяч людей похилого віку. Прикро констатувати, але чимало з них випали з поля зору суспільства. Особливо ті, хто проживають у віддалених від райцентру селах, самотні люди.

Чимало стареньких втратили родини, доживають віку на самоті… Частину з них обслуговують соціальні працівники, але є й такі, до кого ніхто не навідується роками… Тоді в нагоді стають активісти ветеранських організацій, котрі намагаються провідати кожного ветерана. Підбадьорити добрим словом. По можливості, допомогти вирішити якийсь проблеми. Сьогодні пенсіонерам, навіть тим, котрі живуть у родинах, вижити важко, бо їхні діти самі часто не мають роботи і засобів до існування…».

Наразі в Зіньківському районі ветеранські організації готуються до проведення Всеукраїнської естафети пам’яті «Слава визволителям України!». Визволяючи від фашистських загарбників Зіньків і Зіньківський район загинули сотні бійців і командирів. Їхні імена викарбувані на плитах братських могил. В районі пам’ятають не лише визволителів, але й тих, хто пережив війну і вижив в тяжкі повоєнні роки. Їх сьогодні називають ветеранами. І в них є свої ветеранські організації, чиї активісти роблять багато задля того, аби молодь пам’ятала не лише про загиблих у боях, але й про тих, хто нині доживає віку в районі.

Олександр Брусенський

Добавить комментарий

282 перегляди(ів)