Лохвичанин Віталій Зінченко гостював у 50 людей із 30 країн

мандрівник Віталій Зінченко

21-річний Віталій Зінченко відвідав 38 країн і зараз разом із подругою здійснює велоподорож Україною. Частину інтерв’ю дав по телефону, перебуваючи на Кінбурнській косі біля Очакова.

За 4 роки Віталій проїхав автостопом близько 15 тис. км, здійснив 71 політ тривалістю 151 годину, із 1000 км проїхав велосипедом за кордоном і 2000 Україною.

2016-го хлопець закінчив школу і вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на факультет міжнародних відносин.

– Віталію, з чого почалися твої мандрівки?

– Коли мені виповнилося 18, оформив закордонний паспорт, вистоявши величезні черги, оформив першу візу в Польщу на 3 дні. Зібрався на концерт гурту «Placebo» до Варшави. Гурт 2016 року здійснив тур усією Європою, але до України не заїжджав.

Їхав я автобусом до кордону, пішки його переходив, потім робив десятки пересадок… Квиток я купив, не маючи ще ані візи, ані коштів на поїздку, не розробивши маршрут. І потім уже спланував подорож у межах бюджету – гривень за 300 до Варшави й назад. Це при тому, що квиток на концерт коштував близько 1500 грн. Задля цього я по 8 годин на день роздавав на вулицях листівки, 15 грн за годину.

На справжніх великих живих концертах я раніше ніколи не був і мріяв навчатися у великому місті, де вони проходять. Тож день концерту «Placebo» став для мене визначним – я не уявляв раніше, як це гучно, як це видовищно.

Віталій Зінченко в Норвегії
Тромсо, Норвегія

Чому мандрує Віталій Зінченко

– Що спонукає мандрувати?

– У школі я був звичайним хлопцем, захоплювався спортом, особливо футболом. Намагався урізноманітнити життя заняттями у гуртках, але про подорожі навіть не мріяв.

Віталій Зінченко в Ірані
На аркуші надруковано «Іран безпечний», фото зроблене за проханням місцевих активістів. Шіраз, Південь Ірану.

У виші дізнався: всі мої одногрупники з різних куточків України на момент початку навчання вже устигли побувати за кордоном. Приїхавши з Лохвиці, я слухав їх із відкритим ротом, розпитував, відвідував різні відкриті заходи, де розповідали, як дешево подорожувати без грошей. До того я не знав, що таке автостоп, каучсьорфінг (мережа гостинності – через соцмережу мандрівці знаходять жителів інших країн, які приймають гостей заради спілкування, культурного обміну; іноді гості виконують певну роботу). Слухаючи, здобув багато мотивації.

Після Польщі я мандрував Європою. Тоді це було дещо складніше, ніж зараз: потрібні були візи, не було лоукостерів – дешевих перельотів. Мандрував я переважно сам (це дає незалежність, можливість особисто планувати свої дії), їздив автобусами. Спочатку подорожі були ніби викликом, тестом на витривалість. Треба було думати, як при мінімумі коштів кудись дістатися, десь переночувати і щось поїсти. Якось, не маючи даху над головою, довелося цілу ніч блукати Варшавою. Повернувшись до Львова, я радів: там було житло, їжа.

– Невже студенту доступні квитки?

– Так, але щоб купити дешеві квитки, треба планувати подорож за кілька місяців. Тоді авіаквиток можна купити за 7 грн! Перші квитки дешеві перевізники продають по 1 злотому чи 1 євро. Також якийсь із рейсів одного напрямку може бути дешевим через непопулярність, якщо відбувається у незручний час.
Навіть за 20 грн можна купити авіаквиток. За 100 грн я прилетів із Києва до Стокгольму і за 5 € назад. Правда, за дорогу з аеропорту до міста заплатив 20 €.

Віталій Зінченко в Португалії
Шматок Венеції в Португалії.

Віталій Зінченко: в чужих країнах без грошей

– Як жити в незнайомій країні без грошей?

– Після Польщі була Чехія, потім Австрія. Тоді вперше спробував каучсьорфінг. Зупинився спочатку в подруги, з якою разом навчався в Лохвиці, в польському Же́шуві недалеко від кордону з Україною. Поїхали автобусом до Праги, там переночували, потім пожили в гостях у Відні. Дякували за гостинність тим, що розповідали історії, готували українські страви. Вперше в житті я тоді приготував вареники. Пам’ятаю, як не знав навіть мінімуму слів, не міг пояснити, що потрібні борошно чи виделка. Навіть за продукти ми не могли заплатити 10 євро, але для господарів це копійки, мінімальна заробітна плата за годину.

Потім завдяки каучсьорфінгу я зустрічав немало щирих і добрих людей, які віддавали все, що мали, і в першу чергу – найцінніше – час.

Віталій Зінченко в Грузії, в Казбекі
Недавня подорож до Грузії, північ країни, Казбекі.

Віталій Зінченко: справжнє життя починається за межами зони комфорту

– Як долаєш мовний бар’єр?

– Довелося прискорено вчити мови. Я приїхав до Львова, досконало не володіючи ніякою іноземною мовою. На початку І курсу виявилося, що всі інші студенти-однолітки вже вільно володіють англійською. Тепер, окрім української, російської та англійської, знаю чеську, іспанську мови. Даю онлайн-уроки англійської.

– Чи втомлюють подорожі, як вдається знайти вільний від навчання час?

– Так, але справжнє життя починається за межами зони комфорту. Звикаєш до порушення режиму, багатогодинних переїздів у одній позі. Правда, зараз я автобусами майже не їжджу, тим паче за таку саму ціну можна полетіти. Востаннє їздив автобусом із Лохвиці до Києва та по Ірану. Ще по Данії в комфортному автобусі, де можна лягти, наче у плацкартному вагоні.

Заради цього стимулу наперед здаю екзамени, заліки й курсові роботи, ладен недосипати і старатися, щоб не мати «хвостів». У інших країнах я маю вільний час, а вдома постійно навчаюсь і працюю, якщо є вільна година – значить можна знову подорожувати.

Віталій Зінченко про виживання в чужих країнах

Віталій Зінченко: автостоп
Автостоп.

– Сам приймаєш каучсьорферів у гості? Які ще є способи жити в інших країнах?

– Четвертою країною, яку я відвідав на 1 курсі, стала Німеччина. По каучсьорфінгу 5 днів жив у Берліні. А влітку я прийняв у гуртожитку дівчину з хлопцем із Варшави. Потім ми разом поїхали автостопом по Європі.

На сайті workaway.info можна знайти дуже багато людей, яким потрібна допомога. У Словаччині за житло і харчування я допомагав будувати будинок.

Інший спосіб – волонтерство. 2 я тижні я волонтерив на спортивному фестивалі під Будапештом. Там відбувалися змагання на зразок олімпійських ігор для дітей. Волонтерів забезпечували їжею, житлом і одягом. Була можливість спілкуватися з гостями із багатьох країн, включаючи США, Канаду. 5 годин на день ми допомагали спортсменам кидати м’ячі, мити підлогу і т. д. Я найбільше допомагав вирішувати організаційні питання команді українських плавців, бо вони погано знали англійську. Наступного року я поїхав із цими ж організаторами на аналогічний фестиваль до Португалії. Опікувався командою з бадмінтону, був суддею на лінії.

Здається, нецікаво. Але для мене все, що бачу й чую за кордоном – вже культурна програма. Починаючи від рівної дороги від місця перетину українського кордону. В першу чергу важливе спілкування з людьми. Я жив 2 тижні серед 80 волонтерів із різних країн. Ми разом каталися на велосипедах по місту, відвідували парки, музеї (іноді, бо за це треба платити).

Ще існують програми культурного обміну. За програмою я їздив у Чехію на рік, узявши академвідпустку. Жив у квартирі з двома іспанцями і чорногорцем, працював 30 годин на тиждень і отримував мінімум грошей на прожиття. Відпрацьовував години за 4 дні й щотижня мав 3 дні, щоб об’їздити всю Чехію. Працював у школі, здійснював виховну роботу, проводив заходи, реалізовував із дітками свій проект.

Про дозвілля за кордоном

– Квитки в музеї не доступні?

– Так, але допомагають хитрощі. Наприклад, вхід у галерею Альбертіна у Відні (розташована у замку Габсбургів, там знаходяться полотна Ван Гога, Дюрера, Рафаеля) для студентів до 18 років безкоштовний. Ми прикинулися молодшими за 18. Так само вхід в Акрополь у Афінах безкоштовний для студентів із Євросоюзу, а всім іншим треба платити 15 €. Я показав студентський квиток і у відповідь на питання, чи не з Росії, сказав, що із Болгарії. Там зовсім не розуміють кирилицю, тому повірили і пустили безкоштовно.

– Чи бував ти ще на концертах улюблених гуртів?

– Так, у тому числі й в Україні. Якщо хочеться потрапити на фестиваль, а квитки купити ні за що, можна стати волонтером. На найбільшому в Україні та Східній Європі міжнародному музичному (переважно рок) фестивалі «Атлас-вікенд» я три роки був волонтером. У перші 2 роки клеїв браслети, прибирав територію. Минулого року працював із артистами за сценою (показує своє фото із лідером поп-рок гурту «Океан Ельзи» Святославом Вакарчуком). Зустрічав відомих виконавців із Франції, Британії та Австралії. Музикантів із аеропорту проводив на локації, потім до готелю і був, так би мовити, їхньою «мамою».

Як Віталій Зінченко обирає країни для подорожі

Віталій Зінченко на кордоні Чехії і Австрії
Велоперетин кордону Чехії з Австрією.

– Як вирішуєш, до якої країни вирушити?

– Ніколи не мав плану, куди поїхати, а хотів скрізь і вибирав той напрямок, куди була можливість. Тепер обираю ті країни, де не був.

2 тижні жив у Будапешті, зустрів польську дівчину, яку приймав у Львові, й ми автостопом поїхали в Хорватію. В Загребі, Рієці, Задері жили в наметі. Потім місяць мандрували Балканами: Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Албанія, Греція, Болгарія, Румунія, Молдова.

Потім я брав участь у короткотермінових проектах, їздив на 7–10 днів до Хорватії, Угорщини, Грузії. Для цього брав академвідпустку.

Річна відпустка популярна у студентів європейських країн, вона має спеціальну назву «gap year». Молоді люди розбираються в житті, медитують, відпочивають від загальноприйнятих норм.

– Чим харчуються «бюджетні» мандрівники?

– Ми їли переважно продукти з супермаркетів. У ресторанах не були ніколи. Хліб скрізь дешевий, подекуди вдавалося дешево купити сезонні фрукти, іноді сир.

Віталій Зінченко: автостоп – це свобода

– Які способи пересування в межах країн найкращі?

– Автостоп. Люди відкриті, бажають поспілкуватися. Зараз, на відміну від часів хіпі, коли автостоп набув популярності, подорожувати легше. Це ціла культурна течія, у якій дізнаєшся багато нового. Так захоплююче стояти з піднятою рукою і сподіватись на вдачу! Для мене автостоп – це свобода, бо ніколи не знаєш, що станеться далі. Починаєш вірити в добро, бо люди допомагають просто так.

Віталій Зінченко в Грузії
Під час однієї з перших поїздок до Грузії.

Велосипедом я їздив по Австрії, Чехії й іспанському острову Майорці. Мені цей спосіб подобається, бо можна відчути країну буквально ногами, буваєш у таких місцях, куди ногами не дійдеш і машиною не заїдеш. Є лише незначні незручності: в Україні можна дешево купити фірмовий велосипед б/в, але його перевезення обходиться дорого. У країні, де подорожуєш, можна купити дорого (в кінці доведеться продати) чи орендувати (недешево).

На Майорку я прилетів дуже дешево. Мав із собою спальний мішок та рюкзак. Орендував на 3 дні велосипед (15 євро за добу) і за 2 дні об’їхав майже весь острів, подолавши 300 км. Не знав, наскільки великі там гори, точніше, 600-метрові височини, на які важко піднятися навіть ногами. Через весь організм я відчув тоді свій пробіл у знанні географії.

Взагалі полюбляю подорожувати велосипедом (це найцікавіше, ні від чого не залежиш, можна жити в наметі), але за кордоном велосипед коштує порядку 1000 євро. Велосипед має бути надійним, не поламатися десь у горах. Від’їжджаючи, його треба якось продати.

Віталій Зінченко забажав екзотики

– Чому тобі не вистачає лише європейських країн?

– Я був навіть у Норвегії на 300 км за Полярним колом. У Європі цікаво, комфортно, безпечно, але одноманітно. Міста однакові (крім, хіба, Іспанії, Мальти, Португалії), а люди різні.

Забажав екзотики. Летячи до Ізраїлю, я не був упевнений, що мене пустять, – у них є тенденція: не пускати українців. Ізраїльтяни гадають, що всі ми туди їдемо, щоб нелегально працювати. Тому багатьох саджають на пару днів у «клітку» і депортують найближчим рейсом.

Цього року місяць був у Туреччині – там узимку тепло, а відпочинок дешевий. Дуже сподобався Стамбул із численними елементами мусульманської культури, хоча багатьох європейців вони відлякують. Тож вирішив побувати ще в якійсь мусульманській країні. Повернувся до Львова, за 3 години виїхав у Київ, звідти одразу вилетів у Баку, звідти – в Іран.

– Що відчував, потрапивши до крани з суворим ісламом?

– Було страшно – можуть кинути за грати ні за що: потрапив на територію, де іноземцю бути не можна, фотографував споруду чи поліцейський об’єкт, робив відеозапис. Я, знімаючи, тримав маленьку камеру так, щоб не видно було. І навіть по вулиці ходив обережно – «посадити» можуть за те, що доторкнувся до будь-якої жінки.

У Ірані дивує все. Це країна-пустеля, але коли я приїхав, випав сніг. У горах до мене підійшла дівчина і попросила сфотографуватися з собою, я погодився. Треба було сподіватися, що вона обов’язково має носити хіджаб, але в неї було прикрите тільки волосся. У горах поліція не бачить. Не всі насправді там настільки релігійні, як думаємо ми.

Найскладніше було підготуватися до подорожі. Треба було перебороти себе, бо після збиття українського «Боїнга» та акцій протесту проти брехні уряду в країні існувала антиукраїнська пропаганда. Але усі мандрівники стверджували, що там класно, дешево, люди привітні. Я не вірив, але намагався перебороти всі сумніви, ретельно розробляв маршрут. Дорога до Ірану з пересадками, переходом кордону з Азербайджану зайняла 2 доби.

Небезпечні подорожі Віталія Зінченко

– Чи доводилося мати справу з хуліганами, кримінальними елементами, ризикувати бути побитим і пограбованим?

– Неадекватних людей вистачає скрізь. Після зустрічей із ними я зрозумів, що в Україні почуваюся дуже безпечно, адже знаю ментальність наших людей, що робити і що не робити. Українець за кордоном – ніяк не привілейована каста. Наприклад, у Польщі за будь-яке порушення можуть оштрафувати й відправити в поліцію. Там не можна навіть дорогу переходити в непризначеному для цього місці. Але більшість людей – привітні, ставляться з цікавістю, готові допомогти.

Не сподівався я натрапити на небезпеку в Греції. Сподівався, що це високо розвинута в культурному плані країна і всі там такі. Насправді там економічний занепад. Там я потрапив у «індійські квартали», де люди живуть практично на вулиці й займаються якимись незрозумілими справами. Дуже сильно тхнуло. Це було для мене шоком.

Не били ніде – можливо, я вміло від того тікав, обережно поводився при відчутті небезпеки.

– Бувало, що доводилось витратити останню «заначку» й не було за що повернутися?

– Насправді в мене ніколи не було заначок, мусив завжди викручуватися в рамках бюджету. Але бувало, що запізнювався на літак, не встигав на поїзд і пропускав автобус. Тоді мені вистачало хисту «кинути» себе на інший транспорт. Якось запізнився на літак із Іспанії. Одразу вирішив повертатися автостопом через Францію. Прийняв цей варіант зі стоїцизмом і отримав ще багато нових вражень.

– Чи вдається підтримувати зв’язок із батьками, чи завжди за кордоном маєш доступ до Інтернету, щоб скористатися картами, словниками і т. д?

– Зазвичай я без зв’язку, ніколи не купую сім-карти. Але намагаюся щодня писати рідним листа, надсилати фото. Вони вже звикли й не переживають.

Звичайні карти я збирав хіба як сувеніри. Карти та словники завантажую заздалегідь, бо доступ до Інтернету маю рідко: лише коли потрапляю в кафе чи інші заклади з безкоштовним wi-fi. У подорожах відпочиваю від Інтернету, соцмереж. Тож готуючись до подорожі, треба завантажити офлайн-карти, словники і вивчити кілька фраз: «привіт», «скільки коштує?», «дякую», «до побачення». Говорячи їх, приємно бачити посмішки на обличчях місцевих.

– Заблукати доводилося?

– Бувало всього. Але на цей випадок у мене є фраза: «Якщо немає пункту призначення, не можна втратити напрямок». Тож кудись та й виходив, вивчав нові для мене міста. Складніше було знайти друзів, знайомих, тих, хто приймав по каучсьорфінгу. …Власне я тільки на 3 курсі навчився знаходити у Львові ринкову площу.

– Як сприймається велика кількість вражень? Чи запам’ятовується побачене?

– Так, запам’ятовую те, що справило найбільше вражень. І перед своїм 75-м перельотом, летячи до Грузії, я вже не відчував хвилювання, заснув ще до зльоту. А перед першим польотом, звісно, боявся.

Віталій Зінченко в Норвегії
Тромсо, Норвегія.

Віталій Зінченко про плани на майбутні подорожі

– Що хотів би зробити в першу чергу після закінчення карантину?

– Мені запропонували в Сінгапурі роботу викладача англійської у елітній бізнес-школі. Це може принести гроші і славу, але я більше бажаю працювати на себе, даючи уроки он-лайн. Так само іспанської мене навчає по відеозв’язку викладач із Колумбії. Тому ще не прийняв рішення, та й залежить усе від того, як і коли припиниться пандемія коронавірусу. Але дуже хочеться подивитися зсередини, як живе найрозвиненіша країна світу. І порівняти з життям країн Латинської Америки, де багато бідних, але щирих і душевних людей. Зараз хочу працювати он-лайн і об’їхати всю Латинську Америку з півночі на південь, від Колумбії через усе Чилі. Це дивовижно! Тільки переліт із Сінгапуру в Колумбію тривав би 24 години!

Дідусю й бабусі, які живуть у Лохвиці, Віталій Зінченко подарував карту Європи. Щоразу гостюючи в них, ставить нові хрестики фломастером, розповідаючи де був. Бабуся бідкається, що карта замала і частину хрестиків доводиться ставити просто на шпалерах у тих місцях, де приблизно могли б бути зображені відвідані онуком міста.

Сергій НІКОНОВ.

Фото з архіву Віталія Зінченка.

Більше фото радимо переглянути на сторінках Віталія у соцмережах.

www.instagram.com/take.your.pillow/

www.facebook.com/profile.php?id=100005731368846

https://www.youtube.com/channel/UCupT02BpRIELOGs1FsrMZ-A?view_as=subscriber