Як полтавський винахідник із «кравчучкою» до Женеви їздив

винахідник

Не секрет, що винахідників часто вважають диваками, в чиїх неспокійних головах народжуються ідеї, котрі «нормальні» люди в силу різних причин не можуть сприйняти. І часто лише через роки винаходи «диваків» визнають, і вони знаходять дорогу у самостійне життя. І навіть змінюють хід розвитку людства…

75-річний полтавець Василь Петрович Рудаков, який запатентував майже десяток винаходів, не претендує на широке визнання, хоча новаторству присвятив майже все своє життя. Причому, сушив голову не над дрібними раціоналізаторськими ідеями, а розробляв проекти, котрі гідні особливої уваги. Шлях полтавського «кулібіна» не завжди був вкритий шовковою травичкою, а часто і колючим тереном. А його винаходи – навіть ті, котрі завойовували золоті медалі на престижних міжнародних виставках, й надалі існують в єдиному екземплярі, припадаючи пилом у гаражі. Але невдачі не відвернули новатора від справи, якою він захоплюється вже багато років. Так, днями він повернувся з Києва, куди возив до одного з іноземних посольств свій черговий винахід, який, як переконаний В. Рудаков, за допомогою енергії сонця допоможе озеленити… пустелю. Шкода, але зустрітися з представниками дипмісії йому не вдалося через те, що посольство не працювало у вихідні дні.

Невдача не відбила у пенсіонера бажання й надалі просувати свій винахід. Як і інші, доля яких складалася по-різному. Винахідник-аматор, через притаманну йому сором’язливість, не прагне широкого розголосу своїх технічних надбань. Тому далеко не всі навіть з його близького оточення знають, що цей зовні непомітний літній чоловік сконструював оригінальний двигун внутрішнього згоряння, який за унікальну конструкцію відзначено бронзовою медаллю на Міжнародній виставці винаходів у Женеві (2008 рік) та золотою медаллю на ІХ Міжнародному салоні винаходів та новітніх технологій в Севастополі (2013 рік).

До речі, про свою поїздку на престижну Міжнародну виставку винаходів у Швейцарії Василь Рудаков й нині згадує з гумором. Йому дуже кортіло взяти участь у цьому заході, адже він отримав запрошення від організаторів виставки, після того, як відправив до Женеви всі документи на свій двигун, який назвав «РУДВАС». Василь Петрович сьогодні зізнається, що навіть не плекав надії, що його – нікому не відомого в Європі винахідника-самоучку, який сконструював унікальний мотор на базі двигуна від звичайного скутера, запросять на престижну виставку. Тож, коли отримав запрошення, дуже зрадів. Але дочитавши папірця, зніяковів: разом із запрошенням йому надіслали і рахунок на оплату послуг. Зокрема, за шість квадратних метрів площі у салоні, які виділяли полтавському новатору, пенсіонер мав сплатити 1500 доларів США.

До того ж, необхідно було не лише зробити чимало ксерокопій з технічної документації, але й всі їх перекласти англійською. Довелося наймати перекладача, знайомого з технічною термінологією. Бажаючих допомогти «кулібіну» грошима в Полтаві не знайшлося. Тож, аби сплатити внесок за участь у виставці, оформити закордонний паспорт та оплатити інші втрати, пов’язані з перельотом, проживанням та харчуванням у Швейцарії, пенсіонеру довелося продати дачну земельну ділянку. Шести тисяч «зелених», вистачило на те, щоб технічний світ дізнався про винахід полтавця, котрий у Женеві, де свої доробки демонстрували 117 маститих винахідників із промислово розвинутих країн світу, завоював бронзову медаль.

винахідникДо Женеви Василь Петрович прилетів із не менш дивним національним українським винаходом – «кравчучкою», на який тягнув свого «РУДВАСа». Чим дуже здивував пасажирів європейського аеропорту, котрі з цікавістю роздивлялися екзотичну «кравчучку». У Швейцарії двигуном полтавського винахідника, через його конструктивну простоту та економічність, заінтересувалися представники Франції, Південної Кореї, Тайваню, Росії. Але далі зацікавленості та урочистої церемонії нагородження справа на пішла: пропозицій щодо співпраці полтавський «кулібін» не отримав.

Один із представників німецької фірми, який не приховував свого захоплення вдалим технічним рішенням полтавця, відверто сказав йому, що навіть коли «Рудвас» стане найкращим, але все одне його ніхто не вироблятиме. Адже в такому разі необхідно буде закрити половину заводів у світі, де складають традиційні автомобільні двигуни. А хто на це піде? Виробничі плани затверджено на сім років наперед. Крім того, кожна фірма прагне використовувати лише власні винаходи, а якщо чужі – то лише від винахідників із світовим ім’ям та готовим промисловим сертифікованим зразком…

«Втілити у життя ідею виявилося дуже важкою справою, – розповідає В. Рудаков про процес створення своєї унікальної поршневої машини. – В умовах домашньої майстерні виготовити деталі неможливо. Довелося шукати спеціалістів на заводах. Але, знайти нині кваліфікованого токаря або шліфувальника у Полтаві, теж нелегке завдання. Підприємства розвалилися, спеціалісти втратили роботу і, згодом, кваліфікацію. Тому «РУДВАС» народжувався в титанічних муках і потребував великих грошей…».

Але дорогу долає той, хто іде, кажуть у народі. До Женеви новатор з Полтави повіз двигун, який надійно працював і під час випробувань довів свої переваги перед традиційними поршневими моторами. Уже після виставки, повернувшись додому, «кулібін» допрацював свого «РУДВАСа» і запатентував другу його модель. Більш економну і надійну.

Правда така: унікальний «РУДВАС» сьогодні все ще існує в єдиному екземплярі й припадає пилом в гаражі пенсіонера. Шкода, констатує Василь Петрович, але в Україні його винаходом так ніхто і не зацікавився. Усі, хто міг би профінансувати серійний випуск двигуна, зацікавлені в зароблянні грошей в менш клопітний спосіб: «купив – продав» і одразу отримав шалені «бабки». Правда, один з російських бізнесменів обіцяв полтавському «кулібіну» 40 000 доларів США на подальшу розробку «РУДВАСа», але справа далі обіцянок не пішла.

«В Україні винахідників вважають за диваків, котрі генерують нікому не потрібні ідеї, – констатує полтавський конструктор. – Це тому, що в нас бізнес і держава не працюють на перспективу, а використовують лише те, що може дати швидкий прибуток. Це крок в нікуди, адже без модернізації виробництва, додаткових витрат на новітні технічні рішення, котрі окупляться з роками, наша країна ніколи не стане сучасною індустріальною державою…».

Попри невдачу, конструктор не склав руки, а продовжив удосконалювати своє дітище. Після Женеви з’явився «РУДВАС» третьої та четвертої модифікацій. Одна з харківських фірм вирішила ризикнути і допомогти просуванню двигуна В. Рудакова. Харків’яни відправили «РУДВАС» на ІХ Міжнародний салон винаходів та новітніх технологій «Новий час», який проходив у Севастополі у вересні 2013 року. Презентував поршневу машину її конструктор. І небезуспішно. Винахід завоював золоту медаль. Але далі визнання і популярності доля технічної новинки не змінилася. Двигун конструктора-аматора після виставки знову зайняв своє місце в гаражі, бо жодне з вітчизняних підприємств не зацікавилося новинкою з унікальними технічними рішеннями, віддаючи перевагу іноземним двигунам.

Але Василь Петрович не і не втрачає надії на те, що і для його «РУДВАСа» прийдуть кращі часи. Він гордий з того, що став учасником двох престижних Міжнародних виставок і в змаганні з професійними інженерами-конструкторами довів світу, що в Україні ще не вмерла остаточно технічна думка і не перевелися новатори, котрі готові зміцнювати її економічний потенціал своїми винаходами.

Олександр Брусенський
На фото: 1. В. Рудаков.
Фото автора.
292 перегляди(ів)