Терешківська сільрада відібрала у спадкоємця-пенсіонера його пай. І віддавати не збирається

Земельний пай: яка ціна питання

Розмови про те, що в Україні має запрацювати ринок землі, точаться вже не перший рік. Та поки влада вирішує, стане земля товаром чи ні, вона давно вже потроху продається і приватизується.

Найчастіше власники паїв продають земельні ділянки орендарям. А деякі спритні аферисти не гребують мародерствувати: привласнюють земельні наділи померлих, «забуваючи», що на них десь є законні спадкоємці. Саме про такий випадок наша розповідь.

Ця історія бере свій початок із далекого 1995 року. Тоді в незалежній Україні розпочалося розпаювання землі. Право на отримання земельного наділу мали члени колгоспів (а потім — колективних сільськогосподарських підприємств) та ті, хто працював там і вийшов на пенсію. Цієї можливістю скористалися понад шість з половиною мільйонів українців.

Серед них була й жителька села Курилехівка Микільської сільської ради Полтавського району Ніна Павлівна Цвітковська (в дівоцтві Коряк), 1930 р. н. Як і тисячі інших власників паїв, вона не обробляла його сама, а здала в оренду, сподіваючись, що буде мати якийсь зиск. Та якщо інші власники земельних наділів справді мали непогану вигоду від здавання землі в оренду, Ніні Павлівні той пай приніс одні лише клопоти.

Воювати за свій пай спадкоємець не міг

Того ж 1995 року тяжко захворів її брат Петро, 1942 р. н., який проживав далеко від сестри, у селі Ялосовецьке Хорольського району: в нього стався інсульт. І сестра вирішила переселитися ближче до брата.

Це село було рідною домівкою сім’ї Коряків: вони там народилися, у їхніх батьків було шестеро дітей — від найстаршої дочки 1923 р. н., до наймолодшого Петра. Разом із сестрою Ганною, 1928 р. н., Ніна Павлівна купила у Ялосовецькому будинок неподалік від братової хати й переселилася туди. Як виявилося, назавжди.

Жителі Ялосовецького туманно уявляли собі, що таке пай і яка з нього користь: там донині земля нерозпайована, а тамтешній радгосп ім. 9 Січня, створений у 1921 році на базі поміщицьких економій, тепер державне дослідне господарство, підпорядковане Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України.

— Ніна згадувала, що в неї в Курилехівці залишився пай, але ми це якось пропускали крізь вуха: яке нам до цього діло? І не розпитували її, що вона за нього має, — розповідає Надія Миколаївна, дружина Петра Павловича.

У сім’ї П. П. Коряка своїх проблем вистачало, насамперед через хворобу господаря. У молодості Петро був професійним військовим, служив на Уралі, але недовго: 1964 року його комісували за станом здоров’я. Повернувся в рідне село, доглядав хвору матір, одружився, виховував сина, працював механізатором на фермі, трактористом. А пенсію заробив «аж» 1900 гривень, незважаючи на 37 років стажу! Так держава оцінила трудові заслуги колишнього військовослужбовця…

Хто розпоряжався паєм?

А пай Ніни Павлівни тим часом обробляло МТС «Кашубівка» і розпоряджався ним такий собі Карандін Валерій Мусійович, із яким власниця уклала відповідний договір та обговорила умови оренди. Чи виплачував орендар власниці паю якісь кошти, чи ні, протягом якого терміну — невідомо, бо Ніна Павлівна сама незабаром серйозно захворіла, в Курилехівку не навідувалася, а в квітні 2014 року померла.

Петру Павловичу теж не щастило: через два роки після першого інсульту стався другий. 2008 року у віці 40 років раптово помер єдиний син Коряків (відірвався тромб). Це остаточно підкосило батька: в нього стався третій інсульт. Слава Богу, поруч була турботлива дружина Надія Миколаївна: саме на її плечі ліг увесь тягар догляду за напівпаралізованим чоловіком та його хворими сестрами.

— Коли Ніна померла, знайомі дали мені номер телефона цього Карандіна, — розповідає Надія Миколаївна. — Я до нього подзвонила, представилася, й запитую, хто користується паєм Н. П. Цвітковської? А він і каже: «Та я ж, навєрно!». «Так, може, б ви мені хоча б яку копійку дали на похорон, − кажу, − бо вона померла». — «Харашо, я подумаю» — і поклав трубку. Більше він до мене не обзивався. А коли я до нього телефонувала, не брав слухавки.

— Так сталося, що не змогли ми у піврічний термін після смерті Ніни подати заяву до нотаріуса про прийняття спадщини, — із сумом зітхає Петро Павлович. — Через місяць після смерті сестри Ніни поховали іншу мою сестру Ганну, яку теж доглядали. А далі зі мною біда сталася: четвертий інсульт «дістав»! Куди вже тут думати про спадщину!

Тут варто нагадати, що відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину автоматично. Саме це й треба було довести в суді претендентам на спадщину. Та не будемо забігати наперед.

Сільрада хотіла виставити пай на аукціон

— Пройшов час. Нам стало цікаво, що ж із земельною ділянкою Ніни, — згадують Коряки. — Звернулися за допомогою до фермерів, земляків Ніни, сім’ї Лугових, Володимира та Галини. Галина Лугова (в дівоцтві Мізин) народилася й виросла в Курилехівці, добре знала нашу Ніну.

— Ми вирішили взяти на себе всі судові позови й витрати: старенькі не в змозі їздити по судах і витрачатись на адвокатів, — розповідає Галина Лугова. — Ми не вперше допомагаємо людям успадковувати земельні ділянки, то вже знаємо, як це робити. До того ж, за законом, земельна ділянка може бути успадкована протягом семи років після смерті власника.

Тим часом на безгоспний пай одразу поклала око Терешківська сільрада. Можливо, припускають Коряки, до активних дій її спонукали «ділки», які чужими руками вирішили заволодіти паєм померлої. Знайти законного спадкоємця паю було нескладно, та, схоже, це було не в інтересах сільради. 19 січня 2018 року вона опублікувала в газеті «Вісті» об’яву про безгоспний пай, а згодом подала позов до суду про визнання спадщини відумерлою та передачу її територіальній громаді.

— Ми хотіли виставити цей пай на аукціон, щоб знайти вигідного орендаря на нього. І заробляти на цьому гроші для громади, — так пояснює дії Терешківської сільради в. о. Терешківського сільського голови Лариса Сердюк. — А взагалі я тоді була секретарем сільради і цим не займалася. Усі рішення тоді приймала тодішня голова Наталія Туркенич.

Нагадаємо: у червні цього року депутати Терешківської сільради висловили недовіру Н. В. Туркенич і відсторонили від виконання обов’язків голови. Ексголова позивалася до суду, але програла його. Її підозрюють у нераціональному використанні бюджетних коштів, махінаціях із документами, також нарікають на ігнорування думки депутатів. Для кого готувався цей пай, багатьом у селі відомо. Тож несподівано для себе спадкоємці зіткнулися із шаленим спротивом тих, хто був зацікавлений привласнити «нічийну» землю собі. А ще — з діями очільників Терешківської сільради, які, на думку Коряків, почали підігрувати нечистим на руку «ділкам».

Земельний пай: яка ціна питання?

Як відомо, земля в нас поки що не продається. Але аграрний бізнес вважається доволі прибутковим, на землі можна заробляти непогані гроші. Взяти хоча б ті ж паї. На сервісі ОLХ можна знайти понад тисячу оголошень про продаж паїв. Найпоширеніші схеми продажу – укладання договору довгострокової оренди або емфітевзису між власником землі та зацікавленою особою. Виплата одноразова, з умовою відмови від права власності на ділянку в майбутньому, після відміни мораторію на продаж. Ціни різняться залежно від регіону.

Середня вартість оренди земельного паю торік була 2970 грн/га. Нині орендодавці, не докладаючи ніяких зусиль, можуть отримувати за рік до 15,28% вартості паю. За вирахуванням податків, які за нього платить орендар, власник паю отримує близько 23 тисяч гривень.

На території Терешківської сільради середня вартість паю становить 187158,74 гривень, площі паїв — у середньому трохи більше 4 га. Тож знаходяться спритні ділки, які не гребують мародерством, відбираючи земельні наділи «мертвих душ», грубо ігноруючи законні права спадкоємців. Саме так розцінили те, що відбувається з їхньою спадщиною Коряки і звернулися до суду. Та вони запізнилися: там уже розглядалася справа № 545/195/19, за якою Терешківська сільрада просила визнати спадщину на пай Н. П. Цвітковської відумерлою.

Земельний пай: яка ціна питання
Рішення Полтавського районного суду про визнання за П. П. Коряком право власності на земельну ділянку.

Перший позов до суду від імені спадкоємця про визнання за Коряком Петром Павловичем права власності на земельну ділянку площею 4,37 га, розташовану на території Терешківської (колишньої Микільської) сільської ради, був поданий 28 січня 2019 року. Але 5 березня 2019 року Полтавський районний суд під головуванням судді Путрі О. Г. відмовляє позивачеві у задоволенні позову. Причина: недостатньо доказів про родинні зв’язки спадкоємця з померлою.

— Коли нам сказали, що недостатньо доказів, — розповідає Надія Миколаївна Коряк, — ми були шоковані! Як це недостатньо?! Ми три місяці збирали по архівах усі довідки: після смерті Ніни Павлівни в неї не лишилося жодних документів, окрім свідоцтва про смерть. Ми поновили свідоцтва про народження дітей (Ніни і Петра), свідоцтва про народження їхніх батьків, звідки випливало, що вони є рідними братом і сестрою, зібрали підтвердження, що вони останні роки проживали разом, що Петро Павлович доглядав сестру, надали суду всі витяги з лікарень… Чого ще їм не вистачало?!

Виявляється, Феміді не виста­ча­ло свідчень трьох свідків, які підтвердили б факт того, що брат і сестра останні роки жили поруч і доглядали один одного.

Цікава деталь: саме цього дня, 05.03.2019 року, цей самий суд, під головуванням того самого судді Путрі О. Г. визнає спадщину Н. П. Цвітковської відумерлою й приймає рішення передати земельну ділянку (пай) померлої жінки до комунальної власності Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Тепер Корякам доводиться терміново шукати в Ялосовецькому свідків їхнього сумісного проживання із сестрами. А ще — адвоката, бо відтепер треба було боротися проти сільради, яка, по суті, відібрала пай у законного спадкоємця.

За пай пропонували 165 тисяч гривень

У той час, коли Терешківська сільрада ні сном, ні духом не знала (точніше — не хотіла знати) про існування законного спадкоємця паю, до П. П. Коряка почали навідуватися непрохані гості з пропозицією купити спадковий пай.

— Приїжджали до нас люди на крутих машинах, пропонували за Нінин пай гроші, — розповідає Надія Миколаївна. — Один казав, що він адвокат і допоможе уладнали всі формальності. Я відмовила: про нас уже піклуються інші люди, де ви були раніше?

— А другий пропонував мені 165 тисяч, щоб я переписав пай на нього, — додає Петро Павлович. — Я сказав йому: «Я офіцер радянської армії, а не барижник. Мені гроші не потрібні, мені вже недовго лишилося. Для мене головне — відновити справедливість».

Поки заради відновлення справедливості позивачі готували другий позов до суду, Терешківська сільрада поспішила документально закріпити своє право власності на пай у державному реєстрі прав. 11.06.2019 року виконавчий комітет Терешківської сільської ради здійснив державну реєстрацію права на спірну земельну ділянку за територіальною громадою в особі Терешківської сільради.

пай
Рішення Полтавського районного суду про визнання за П. П. Коряком право власності на земельну ділянку.

Тоді Коряки й запідозрили, чому Феміда не бачить очевидних родинних зав’язків брата і сестри: сільраді треба було виграти час, щоб зареєструвати пай за собою. І вона таки свого досягла! Другий позов до суду Коряки подали на тиждень пізніше рішення держреєстратора, 18.06.2019 р. І зажадали, щоб суд наклав на спірну земельну ділянку арешт.

А далі Корякам довелося доводити факт постійного проживання з ними померлої сестри Ніни. Печатка Ялосовецької сільради на свідченнях сусідів не справила враження на суд. Треба, щоб свідки з’явилися в суд персонально для надання свідчень! Та чи погодяться літні люди їздити в Полтаву на судові засідання, які весь час переносяться через те, що відповідач (Терешківська сільрада) на них не з’являється?

— Сільрада фактично зайняла тактику зриву судових засідань, — підключається до розмови Володимир Луговий. — На що вона розраховувала? Що позивачу набридне з’являтися на суд? Що в нього нерви не витримають? Та нам зворотної дороги вже не було…

Земельний пай раптом став для сільради «нашою землею»

Першим не витримав такої поведінки відповідача… суддя Пол­тавського районного суду І. С. Кі­н­дяк. 25 вересня 2019 року він виносить рішення:

  1.  Припинити право власності територіальної громади Терешківської сільської ради на відумерлу спадщину Цвітковської Ніни Павлівни.
  2. Передати в натурі Коряку Петру Павловичу земельну ділянку площею 4,37 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Терешківської (колишньої Микільської) сільської ради Полтавського району Полтавської області.
  3. Визнати за Коряком Петром Павловичем право власності на земельну ділянку площею 4,37 га в порядку спадкування після померлої Цвітковської Ніни Павлівни.

Здається, нарешті справедливість відновлено? Куди там! Сільрада не збиралася здаватися. За два дні до закінчення місячного терміну подання апеляції Терешківська сільрада подає оскарження в Апеляційний суд. Кому вона підігрує? Чиї інтереси захищає?

— А чому ми повинні здаватися? — говорить Лариса Сердюк. — Є певна процедура, і ми її дотримуємося. Відповідач має право на апеляцію. Це наша земля, і ми будемо за неї боротися. Якщо ми не будемо відстоювати своє право на неї, нас ніхто не зрозуміє: вашу власність забирають, а ви мовчите?!

Отакої! Розпайована колгоспна земля раптом стала “нашою”. І це ще не настав час офіційного продажу землі! А що буде, коли мораторій на продаж знімуть? Тож крапку в цій історії ставити рано. Далі буде…

Сергій МИКОЛЕНКО.

На фото 1: Надія Миколаївна і Петро Павлович Коряки.

 

224 перегляди(ів)